Loading...

Держава тріщить по швах

Чинна влада зберігає майже всі ознаки системи Януковича. Реформи не йдуть як через незацікавленість можновладців, так і через неспроможність уряду.

Розвал економіки, тотальне зубожіння і жебрацтво.

Знищення повноцінної грошової системи.

Руйнуються соціальні відносини, зменшується чисельність української нації.

Як можна цінувати державу, яка не може гарантувати безпеку в містах, а судочинство перетворила у зону безправ’я та продажне фарисейство?

Народом управляють малограмотні міністри та депутати, які зневажають потреби простих людей. Чиновники використовують державну машину для меркантильних чи політичних інтересів. Попри війну, державні фінанси і майно розкрадаються. Чи може бути сильною держава, яку, як щурі, гризуть чиновники-корупціонери?

Саме проти такої держави пішов війною Путін, сподіваючись, що вона не зможе протистояти його воєнній орді. Він не поспішав з фронтальною агресією. Він вважав, що розграбована олігархами країна скоро витратить залишки воєнно-промислової і фінансової потуги, голодні люди піднімуться на бунти і довершать розлад розхитаної держави, і вона впаде на коліна перед новим Чінгісханом.

Однак усе пішло не так — на заваді став народ. Спочатку добровольці і волонтери, а потім і регулярна армія зупинили російську навалу, незважаючи на бездарність, продажність, зраду і майже суцільну клептоманію генералів. Путін об Україну зламає зуби. Прийде час, і імперська Росія зникне з карти Землі.

Як і багато століть до цього, коли український народ не мав власної держави, сьогодні він показав свою міць, дух і силу. В минулому він уцілів попри усі війни, гноблення, геноциди і голодомори. Показав, що він непоборний.

Люди знають, чого бажають. Вони витримають випробування безгрошів’ям, поганим житлом, морозом, голодом, хворобами, знеціненням праці через знецінення гривні. Вони нагадають владі про себе, скинувши її на наступних виборах. Вони розумніші, ніж думає влада.

Україні потрібен сильний уряд. Стара система чинить спротив нововведенням. У всіх країнах реформи робила держава, і в Україні подолати спротив олігархів, бюрократів, корупціонерів, політиків на утриманні, їх челяді, паразитів-монополістів та місцевих князьків здатна тільки сильна влада.

Чинна влада зберігає майже всі ознаки системи Януковича. Реформи не йдуть як через незацікавленість можновладців, так і через неспроможність уряду.

На жаль, майже усі уряди України в роки незалежності були слабкими, і їх не поважав народ. Вони не змогли задовольняти потреби нації і залишалися у негласній підпорядкованості євро-азійському сусіду, а деякі продавалися йому.

Одні урядовці розвалювали грошову систему, другі — за безцінь передавали росіянам заводи, треті — укладали принизливі й корупційні угоди з росіянами з постачання і транспортування газу, четверті — нищили оборонну систему. Усе це — виконуючи вказівки-побажання з Москви. Як можна поважати такі уряди?

Зараз те саме. Бюрократи та олігархи багатіють, народ — бідніє. Розвалюються банки, невідомо ким і за якими цінами скуповуються цінності, в тому числі об’єкти виробництва, нерухомості, цінні папери, земля, які були у заставі під кредити.

Чиновники нехтують проблемами соціально вразливих груп людей. Останнім пропонують крихти зі столу, а собі встановлюють захмарні зарплати.

В енергетичному секторі, схоже, діє організоване угруповання, що включає олігархів, галузевих монополістів, постачальників енергетичних і житлових послуг, чиновників. Угруповання охоплює підприємства газової, газотранспортної, вугільної, енергогенеруючої, енергорозподільчої, житлово-комунальної сфер.

Між учасниками угруповання є змова щодо спільного розподілу надприбутків, отриманих шляхом синхронного десятикратного підняття цін і тарифів на продукцію кожного з них та її оплати через субсидії з держбюджету.

Ці надприбутки не отримали для свого розвитку десятки інших галузей, які зазнали збитків через таке ціноутворення і яким бракує коштів з бюджету. Не менш ганебним є те, що мафія цими надприбутками підгодовує урядовців.

Поки весь цивілізований світ замінює нафтогазові і вугільні ресурси альтернативними, вітчизняні урядовці продовжують фінансувати енергетичний анахронізм. Таку їх діяльність можна визначити як шкідливу для України.

До того ж бюджет не безмежний, в умовах економічної деградації він зменшується. Зменшуються і реальна зарплата та пенсії. Отже, при щорічному зростанні тарифів завтра знадобиться ще більше житлових субсидій. Грошей для їх фінансування вже не вистачатиме, і настане бюджетний дефолт.

Слабкість влади полягає у продажності урядовців, невиконанні ними своїх функцій або в їх шкідливому для людей виконанні, у беззахисності громадян від соціальних, кримінальних, економічних, енергетичних та воєнних злочинів.

Інша проблема — правоохоронна і судова системи України, які неспроможні притягнути до відповідальності корупціонерів, злочинців, мародерів-воєнних, убивць журналістів, елементарних крадіїв, шахраїв та аферистів. Нічого не змінилося у ставленні поліції до людей, у тому числі потерпілих від злочинців.

Люди в очах нових центуріонів виглядають другосортними особами — не їх вони повинні охороняти, а себе виставляти. Існує думка, що треба повернути до цих органів старих професіоналів, але за цим забувають, що ті є професіоналами хіба що з вимагання хабарів і залагодження справ за дзвінками.

Хоча нова хвиля корупціонерів перевершує попередників: тиха посада заступника міністра фінансів дає можливості наповнити свої кишені мільйонами доларів.

Уже нікого не дивують сумами хабарів суди. Судді зубами тримаються за крісла і готові залежати від вказівок адміністрації. Що це за суди, які не можуть мати своєї правової позиції з жодного гострого питання, навіть щодо війни на Донбасі?

Соціологічні рейтинги свідчать про повне заперечення громадянами пріоритетів влади. Її цінності — отримання чергового кредиту МВФ, нарощування державного боргу чи прибутків “Нафтогазу” — отримують активний спротив людей.

За 2014-2016 роки падіння української економіки становитиме близько 25%, ціни на споживчі товари і послуги піднімуться за цей період щонайменше удвічі.

На цьому фоні середній рівень доходів громадян знизиться за три роки мінімум у 2,4 разу. Однак це не турбує уряд, у нього інші пріоритети. Він не спроможний підняти його хоча б на той рівень, на якому він перебував ще недавно.

Уряд ініціює збільшення будівництва доріг, яке нібито дасть ріст економіці. По-перше, цей напрямок не приносить прибутків, робочих місць, зарплат і пенсій. По-друге, найбільші крадіжки відбуваються саме при будівництві доріг. Тож це робота в інтересах не громади, а учасників процесу “освоєння” грошей, корупціонерів.

Обурює брехня з вуст урядового керівництва. Воно мовчить про свої корисливі оборудки, наприклад, про купівлю вугілля у сепаратистів чи про так звану реструктуризацію державного боргу перед приватними інвесторами.

Воно обіцяє те, що не збирається робити, зокрема, реально піднімати доходи українців. Підвищення мінімальної зарплати до 3 200 грн є засобом загравання з людьми напередодні нового стрибка тарифів, а закінчиться це ціновим хаосом.

Воно прокладає новий “шовковий шлях” до Китаю чи приймає пріоритетом урядової діяльності у 2017 році розвиток освіти. Воно б’є себе у груди, проголошує відданість народу, але його дії — антинародні, антисоціальні і цинічно безжалісні.

Ця брехня — вияв колосальної неповаги до громадян. Сьогоднішні керівники держави думають, що можуть сховатися за демагогію про свої “досягнення” у захисті Вітчизни чи фінансовій стабілізації. Вони звинувачують критиків у зраді інтересів України. Вони списують на війну власні провали, шкоду, яку завдають економіці, поглиблюючи кризу. Вони впевнені, що народ не розкриє цю демагогію.

Вони вчепилися за посади, аби ще хоч трохи посмоктати країну. Тягнуть час, щоб не допустити дострокових виборів. Проте я не хочу жити під такою владою.

У цих умовах народ показує, що він сильніший за державу. Громадськість не стала пасивним спостерігачем нової аморальної політики. Громадськість, яка ще не продалася корупціонерам, не дозволяє політичним лицемірам імітувати реформи.

Наші бійці на сході перемагають ворога наперекір некомпетентності та лиходійству багатьох воєнних командирів і штабістів. На західному кордоні добровольці зупиняють трафік контрабанди і готові захищати закон зі зброєю в руках. Промисловість почала випускати зразки найкращої зброї. Діячі мистецтва і спорту отримують найпрестижніші міжнародні нагороди. Народ демонструє єдність.

Великим досягненням громадянського суспільства була відставка уряду Яценюка, генпрокурорів Шокіна і Яреми. У суспільстві панує атмосфера нетерпимості до корупції. Владі не довіряють, на неї не сподіваються і не очікують реформ. Люди лише чекають, коли прийде час скинути цю псевдодемократичну зграю.

Слабка держава і згуртований народ. Він вистоїть і збереже країну лише завдяки духу і силі нації, як би державний бюрократичний апарат її не знищував. Залишаючись неспроможною вирішувати державні проблеми, високопосадова бюрократія направила свої зусилля на придушення громадянської активності.

Українським керівникам, схоже, не потрібна сильна громада. Мабуть, вони вбачають у ній небезпеку. Очевидно, через те, що діють всупереч інтересам народу і не сподіваються відновити повагу людей. Переслідують військових з добровольчих батальйонів, заманюють до влади громадських активістів.

Наймають на фасадні посади у ранзі весільних генералів відомих іноземних реформаторів, як Бальцерович, не допускаючи їх до реального керівництва, або тих, хто не має необхідного фаху, як Яресько та Абрамавічус. Очевидно, це робиться для того, щоб прикрити іноземцями свої справжні наміри та оборудки.

Урядовці не відкривають інформацію щодо міжнародних угод, в тому числі з воєнних питань та з питань отримання зовнішніх кредитів. Неправдивою є статистична інформація. Чиновники завищують макроекономічні дані і звужують доступ до фінансово-економічної звітності урядових установ.

Почалися утиски інформаційних блоків популярних ЗМІ. Олігархи, що діють в інтересах владних вельмож, скуповують впливові медіа, підкуповують відомих “незалежних” експертів, уважно підбирають учасників телешоу.

Можна також помітити елементи цензури на ТБ і впливових сайтах. Влада, очевидно, має намір зламати соціологічні тренди, піддавши громадську думку інформаційному “масажу” і завдяки цьому пролонгувати своє панування.

Нічого дивного. Так намагалися робити й інші, хто сидів “нагорі”, втрачав електоральну підтримку і пручався втраті влади. Однак ще нікому не вдавалося йти проти течії — проти інтересів громади — і повернути цю течію у свій бік.

Проте це не може заспокоювати. Ослаблення і руйнування держави триває. Особливою загрозою є влада, яка втратила довіру громадян, відчуває брак часу, а тому з посиленою енергією займається пограбуванням країни.

Зараз руйнується олігархічна держава. Це не може не впливати на олігархічний лад як економічний базис української держави. Олігархи не допомагають долати кризу, значить, вони ще більше послабляють державу.

Крім того, нехтуючи нормами і правилами та діючи у власних інтересах і на шкоду громаді, олігархічні клани розхитують державні інститути: бюджетну і податкову системи, грошове регулювання, приватизацію державних підприємств, нагляд за ціноутворенням і дотриманням ринкової конкуренції.

Треба визнати справедливими такі оцінки стану української держави.

1. Вона не ставить перед собою стратегічних цілей розвитку: укріплення обороноздатності, створення нових систем озброєнь і моделей оборони, гуманітарного та економічного розвитку, позитивних демографічних змін, міжнародної інтеграції. Про членство в ЄС уже і не йдеться.

2. Політична позиція України у конфлікті з Росією невизначена і “гнучка”. Влада керується вказівками західних країн та ворога зі сходу, боїться заявляти про власні національні інтереси, погоджується на нереальні проекти на зразок особливого статусу Донбасу чи виборів під дулами російських гармат.

3. Уряд не володіє проблематикою політико-економічних реформ, які б вивели країну із стану злиднів і розвалу. Влада не усвідомлює, що в Україні олігархічний, неринковий лад і псевдодемократія. Очевидно, владу такий стан влаштовує.

Уряд не розуміє ні механізмів ціноутворення, спотворюючи ціни і тарифи заради надприбутків монополістів, ні механізмів підвищення зарплати, яка не зростає розчерком пера Гройсмана, а є наслідком росту ВВП і продуктивності праці.

4. Влада не забезпечує домінування суспільних інтересів над груповими і колективними інтересами. Рішення уряду і парламенту часто продиктовані олігархічними кланами, енергетичною мафією, фінансовими групами, політичними організаціями всупереч інтересам всього суспільства, української громади.

5. Влада неефективна і не відзначається необхідним рівнем кваліфікації. Її діяльність супроводжується величезними витратами коштів і кадрів, незаконним встановленням бюрократами самим собі захмарних заробітних плат.

Проте ця діяльність майже безрезультатна, зокрема, безпекова, правова, економічна і соціально-культурна функції влади вкрай слабкі.

6. Урядовці демонструють безтурботність, що межує з безвідповідальністю, стосовно нарощування держборгу, перш за все — внаслідок складання високодефіцитного бюджету. У 2017 році держборг приросте на 130 млрд грн.

Така політика веде Україну до суверенного дефолту. Це шлях, яким пройшли Греція та латиноамериканські країни. Якщо таке відбудеться, соціально-економічне зростання української нації доведеться відкласти на десятиліття.

7. Державна система все більше віддаляється від людей, вона закрита, таємна і непрозора, приймає рішення кулуарно. Громадянські свободи не є для неї найвищою цінністю. Чиновники нещирі, не поважають громадян.

Це повертається недовірою до влади. Через це втрачена й повага до керівників держави з боку іноземних партнерів, страждає суверенітет держави.

8. Влада боїться народу, боїться втратити владу і використовує нечесні методи боротьби з критично налаштованими громадянами. Уряд збільшує чисельність воєнізованих внутрішніх загонів безпеки і поліції, проте це не покращує рівень безпеки громадян. Даремно витрачаються такі дефіцитні у воєнні часи кошти бюджету. За такого уряду деградація суспільства і зубожіння нації поглиблюються.

9. Знищення держави, розпочате попередніми президентами, триває.

Дуже сумно після таких висновків. Народ і національна еліта не змогли побудувати достойну державу, але вони її побудують. Україна стане потужною. Все ще попереду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *