Loading...

На олігархічній водоймі почала тріщати крига

Триває “великий переділ”: майнові активи донецьких та фінансові потоки, які вони контролювали, переходять до вінницьких. І це називають деолігархізацією.

На олігархічній водоймі почала тріщати крига. Олігархи вслід за Януковичем шаленими темпами переводять більшість своїх капіталів за кордон.

Думаю, це стало однією з головних причин каскадного падіння валютного курсу гривні у 2014-2015 роках.

Підприємства олігархічних холдингів почали банкротувати: дефолти за міжнародними кредитами і прямі збитки від продажу продукції, втрата традиційних ринків, дефіцитність коштів у власних банках, які першими розорилися у відповідному секторі, — загальна картина.

Журнал “Форбс” оцінює втрати майна сотні найбагатших людей України за 2015 рік 5 млрд дол. Думаю, насправді все ще гірше. Просто журнал не може знати про усі фінансові потоки цієї касти.

Так виглядає, що Коломойський домовляється з владою про відшкодування йому вартості банківської мережі, яка стала неліквідною через девальвацію гривні і загальну кризу економіки, а на поверхні це подається як можлива націоналізація.

До того ж за цією олігархічною групою — 20-мільярдний борг Нацбанку. На цьому олігарху лежить також не менший борг “Укрнафти” перед урядом, хоча він відповідальний лише за частину боргової суми. Кілька місяців тому він уже позбувся улюбленого футбольного клубу та деяких інших активів.

Фірташ — уже за кордоном, і від його володінь відвалюються ласі майнові шматки за рішеннями влади. Крім того, хімічні підприємства, що йому належать, занурилися у кризу найглибше серед промислових об’єктів.

Ахметов продає заводи і шахти на Донбасі і не тільки там, мабуть, відчуваючи втрату свого впливу на українську владу і безперспективність відносин з Москвою. Жеваго та Курченко (читай — Пшонка) втратили немалі банки, виробничі об’єкти і позбулися футбольних клубів першої п’ятірки українського чемпіонату.

Враховуючи втечу за кордон найвпливовіших фінансово-політичних гравців донецької команди та інших команд, що не знайшли спільної мови з президентом України, можна констатувати серйозні втрати у стані “власників нашого життя”.

Думаю, олігархи бачать слабкість і безпорадність влади, відсутність правових гарантій та подальшу деградацію економіки. Ті, що не ввійшли в нову обойму державного керівництва, не бачать перспективи отримати нові прибуткові активи, а самі вони не підставлять своє плече економіці, їх не турбує доля держави.

А чого можна було від них чекати? Вони нічого не створювали власними руками, вони — загарбники економіки. Їх сила — лише у близькості до владних політиків.

Учора вони вимагали від влади багатомільярдних кредитів рефінансування своїх банків, сьогодні — підвищення цін на вугілля, газ, руду, електроенергію і послуги ЖКГ, які виробляють їх підприємства. Виклик кризі — не їх місія. Їх безпорадність підтверджує, що вони — трутні і першими покидають корабель, що тоне.

Отже, вихід з кризи не можна пов’язувати з діяльністю олігархічних конгломератів. У той же час сама економічна криза є наслідком хазяйнування в країні цих фінансово-економічних трутнів. Немає в Європі інших країн, які б занурилися у таку економічну безодню, як Україна, — на майже 25% за три роки.

Олігархічні клани розорили країну, спотворили ринки, перетворили промисловість у примітивне сировинне виробництво, допомагали зруйнувати банківську систему, викачали гроші за кордон, не вкладали їх в національну економіку, зупинили поступальний соціально-культурний розвиток нашої країни.

По-іншому не могло й бути. Вони не цікавляться виробничими інноваціями, монополізують галузі, витягають з країни фінанси, виснажують країну. Серед цих фінансових небожителів немає власників складних машинобудівних підприємств.

Вони не здатні конкурувати, тому залишають поле бою без боротьби. Фактично розгортання олігархічної системи серйозно послабило економічну основу нашої держави, а породження глобальної корупції, якій особливо сприяв олігархат, добиває наше суспільство та державу.

Олігархічним баронам було добре, коли економіка була на злеті. Вони купалися у доларах, отриманих завдяки експорту продукції, розробленої до їх приходу на підприємства. Проте їх паразитування разом з розкраданням публічних коштів, що тривало понад 15 років, призвело до втрати економікою конкурентоспроможності на зовнішніх ринках та до кризового зменшення загальних обсягів виробництва.

Нагадаю, що це падіння триває вже п’ятий рік і почалося воно ще за два роки до початку війни на сході України та окупації Криму. Отже, причина не у війні.

Проте конфлікт з Росією, перш за все у сфері економіки, найбільше зашкодив саме підприємствам олігархів. Оскільки старі радянські заводи, які домінують у складі олігархічних холдингів, не модернізувалися, то їх застаріла продукція сприймалася лише на території колишнього СРСР.

Тому зустрічні санкції та ембарго, що були запроваджені у російсько-українських відносинах, привели до трикратного зменшення нашого експорту у північно-східному напрямку. Не дивно, що саме олігархи найбільше зацікавлені у тісних відносинах з Росією, а не в інтеграції з Євросоюзом.

З цього випливає висновок про ще один пункт розбіжності в інтересах українського суспільства та олігархату: за вектором зовнішньо-економічного руху країни. Те, що випливає інформація про пряме фінансування олігархами бойовиків на Донбасі, які постали проти євроінтеграції України, теж вписується у систему їх інтересів.

Характерною є також спроба деяких олігархічних груп, зокрема, силами ЗМІ Ахметова і Пінчука, розвернути суспільну думку від сучасних ідей випереджаючого розвитку інформаційної економіки до так званої реіндустріалізації економіки. При цьому вони публічно не кажуть, що для нас інноваційний розвиток не підходить.

Як і особисто не стверджують про свою прихильність до реіндустріалізації. Проте зрозуміло, чому вони прагнуть саме її: олігархи сидять на індустріальних комплексах соціалістичного періоду, яким треба дати “друге дихання”. Отже, і в цьому питанні їх інтереси суперечать інтересам суспільного розвитку.

Глибоко помиляється той, хто думає, що, залишаючи олігархічний лад недоторканим, наша країна одужає і стане процвітати. Падіння економіки буде

тривати. Корпорації олігархів не в змозі відновити і наростити обсяги виробництва.

Їх мета — викачати якомога більше грошей з України. Їх існування шкодить усім іншим підприємствам, які б хотіли конкурувати з ними чи могли б претендувати на загарбані фінансовими верховодами кредити, субсидії та інвестиції. Отже, ці корпорації тягнуть нас на дно і заважають піднятися іншим.

Деолігархізація надто актуальна. На жаль, високопосадовці годують нас обіцянками. Насправді ж іде інший процес: заміна старого складу фінансових небожителів новим. Ті, хто наживалися за правління Януковича, не можуть рефінансувати свій бізнес нашими коштами. Їх “бізнес” закінчився.

Нові клани або скуповують, або відбирають — за борги та через конфіскацію — частину їхніх активів. Оголошена також масштабна приватизація величезних господарських комплексів окремими привілейованими особами, які збагатять олігополії новими ресурсами. Тобто відбувається новий “призов” до їхніх лав.

Триває “великий переділ”: майнові активи донецьких та фінансові потоки, які вони контролювали, переходять до вінницьких. І це називають деолігархізацією.

Цей “переділ” не збільшує ресурси і капітали національної економіки. Виробництво не зросте. Проте паразитування на державних та всіх інших національних фінансах триватиме, як і за попередньої олігархічної групи. В той же час новим магнатам дістанеться значно менше баришів, ніж їх попередникам.

Може втішати те, що вони виведуть менше мільярдів на офшорні рахунки. Однак подальша деградація нашої економіки при збереженні олігархічного ладу не зупиниться. Нинішній політичний цикл закінчиться черговою втечею корупціонерів і фінансових загарбників за кордон. Ми ж знову залишимося у пригніченому, злиденному стані і будемо чекати приходу нової олігархо-політичної еліти?

Проте крига зрушила. Енергія олігополій виснажена, як виснажений виробничий потенціал захоплених ними у держави підприємств. Криза руйнує їх виробничі і фінансові підрозділи. Нові зводити вони неспроможні. Можливо, дехто з їх нового складу і збагатиться, проте загальна потужність олігархічного сектора зменшиться.

Ці тенденції показують, що олігархономіка занепадає, і для олігархічного ладу настають сутінки. Він не має внутрішніх сил для відновлення своєї потужності і не здатен оновлюватися у випадку старіння виробництва та втрати споживчого попиту на традиційну продукцію, як це відбувається в умовах підприємницького капіталізму. Тому нинішній економічний ступор цілком закономірний.

Більше того, сьогоднішня глибока криза, що обумовлена моральним старінням нашої економіки, поглиблюється внаслідок фінансового розвалу, девальвації та колапсу банків, які також є наслідком збудованої в країні системної корупції.

Зверніть увагу: якщо показники росту більшості виробничих галузей України у першому півріччі 2016 року коливалися на рівні 1-2%, то у банківському та страховому секторах обсяги послуг зменшилися приблизно на 30%. Фінансовий колапс суттєво прискорює крах олігархічного ладу.

Підприємства олігархічних холдингів вже у цьому політичному циклі, який закінчиться періодом перебування на посту президента Петра Порошенка, зіткнуться з каскадним банкрутством. Можливо, олігархічні трутні будуть менш впливовими після виборів, коли, сподіваюся, послабиться їх вплив на політику.

Однак магнати своїх позицій не здадуть. Вони не визнають своєї провини в занепаді економіки. Вони вважають себе господарями країни і докладають усіх зусиль для продовження контролю над владою. Вони управляють парламентом, і той проголосує за будь-які закони в інтересах своїх фінансових покровителів.

Електронні декларації показали громадськості обсяги олігархічного фінансування депутатів. Тому треба залишити сподівання на завчасні вибори і на прогресивний виборчий закон, який став би траурним маршем владі грошових мішків. Масове протистояння і боротьба громадянського суспільства з олігархатом ще попереду.

Все йде до того, що свої права треба буде відстоювати на майданах. Дай Боже, щоб нове протистояння народу і влади було мирним і цивілізованим. Влада, хочеться сподіватися, зробить висновки з Революції гідності.

Перед нашою країною постає загроза подальшого послаблення держави аж до втрати нею незалежності. Корупціонери, винні у цьому, не зможуть сховатися від кримінальної відповідальності, в тому числі у Західному світі.

Наша недовга історія олігархономіки дозволяє сформулювати деякі закономірності її функціонування та зрозуміти, як подолати олігархічний безлад.

По-перше, хазяйнування олігархів не має нічого спільного з підприємницькою діяльністю та економічним розвитком. Вони поглинають конкурентів, підкуповують урядовців, використовують господарські прибутки на непрофільні, непродуктивні потреби і лише дискредитують ринкову систему і приватну власність.

По-друге, клани заволоділи підприємствами внаслідок тіньової приватизації. Підприємства, як правило, були побудовані раніше, тому прибутки від їх діяльності забезпечуються виробничим потенціалом, створеним не їх новими власниками.

По-третє, тривалість жирування фінансових верховодів у національній економіці збігається з політичним циклом перебування при владі їхніх політичних друзів. Розуміючи це, олігархічна зграя намагається вивезти за кордон за відведений їй час якомога більші суми, що лише сприяє знекровленню економіки.

По-четверте, зміна складу привілейованих фінансових баронів, що відбувається кожного політичного циклу, не змінює суті олігархономіки, яка на все більш низькому рівні виснажує національні ресурси і розповсюджує заразу бідності.

Україна пережила три цикли олігархономіки, які пов’язані з президентами Леонідом Кучмою (1998-2004 роки), Віктором Ющенком (2005-2009 роки), Віктором Януковичем (2010-2013 роки), а тепер минає четвертий цикл.

По-п’яте, олігархічна система функціонує не за економічними законами, а за політичними. Вона орієнтується на певні політичні сили, отримує виробничі і фінансові ресурси за принципом близькості до уряду, залежить від тривалості і корумпованості режиму. Найбільшого ж розквіту корупція досягла, як відомо, за панування донецької фінансово-політичної касти і поки що вона не спадає.

По-шосте, на відміну від підприємницького капіталізму, який відтворюється циклами зростання, олігархономіка рухається циклами деградації. У кожному з них вона підриває економічну потугу країни і щоразу все глибше занурює національне господарство у прірву, зменшуючи обсяги виробництва і скорочуючи робочі місця.

Може виникнути заперечення, що у 2000-2007 роках динаміка економіки була позитивною. Пояснення наступне: її зростання було наслідком приватно-підприємницьких реформ другої половини 1990-х років, і ця динаміка була потужнішою за негативні хвилі від олігархічного бізнесу, який тільки починався.

По-сьоме, олігархічний лад, який веде країну до економічного краху, не має перспективи. Переділ активів між кланами Януковича та їх наступниками здатен збагатити окремих осіб, але при цьому падає їх загальний економічний потенціал. Фактично олігархи, послабляючи національну економіку, діють проти самих себе, оскільки хвора економіка завдає шкоди їх володінням.

Очевидно, що олігархічний цикл президента Порошенка буде останнім у нашій історії, за якого країною правлять грошові мішки. В усякому разі, до цього треба прагнути. Національна економіка, залишаючись олігархічною і постійно деградуючи, не зможе вибратися із сьогоднішньої кризи.

Крах наступить, якщо замість трутнів на ринки не вийдуть підприємці і якщо у парламенті більшість не складуть незалежні від магнатів політичні сили.

По-восьме, безглузда політика підняття цін і тарифів на енергетичні і житлово-комунальні послуги прямо допомагає олігархату, який занурився у безодню власного банкрутства. Вугільні та енергетичні об’єкти Ахметова, наприклад, які у 2015 році оголошували дефолти за міжнародними кредитами, у 2016 році, після підняття цін і тарифів на їх продукцію, почали отримувати прибутки.

При цьому споживачі електрики, газу і тепла — у збитках. Економіка страждає, а олігархи, що знайшли підходи до урядів Яценюка і Гройсмана, рахують бариші.

Отже, з чинним Кабміном зупинити деградацію країни неможливо. Проте зміна уряду і формування нової політики парламентським способом, поки там діють у змові фракції БПП і “Народного фронту”, видаються нереальними. Потрібен новий неолігархічний парламент.

По-дев’яте, олігархат, що хоче зберегти цей лад, піде на фальсифікацію наступних парламентських виборів. Думаю, перед загрозою ліквідації олігархічного правління можна очікувати тимчасового об’єднання старих і нових кланів. Якщо завдяки цьому залишиться статус-кво, то нас чекають або нові майдани, або падіння режиму і загроза існуванню держави через некерованість ситуації.

Є інший шлях, який можуть пройти магнати, не завдаючи шкоди державі і не ставлячи під загрозу власне майбутнє.

Їм треба відмовитися від “співпраці” з корумпованими чиновниками і правоохоронцями, від монополістичних зловживань і тіньової приватизації, від незаконних централізованих кредитів і преференцій, від силового придушення внутрішніх конкурентів і намагань диктувати уряду економічну політику.

Корупціонери в уряді і парламенті залишаться “голими”.

Фінансовим тузам треба припинити шматування української економіки і включитися у загальний процес її лікування. Це означає змінити самих себе, відмовитися від усіх олігархічних привілеїв, стати нормальними підприємцями.

Вони також мусять побачити, що розгортаються реформи, що запроваджені чесні єдині правила гри, що бюрократи не вимагають “відкатів”, що настали інші часи і не можна далі грабувати країну. Вони повинні побачити зустрічні кроки влади.

Реформи у цьому випадку зробить нова фахова влада, яка прийде завдяки діям сильної української громади за підтримки здорового національного бізнесу.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *