ФОТОГРАФ-ОПЕРАТОР ОЛЕГ ЧЕМЕРИС ПРОПОНУЄ СТВОРИТИ ВІДЕОРОЛИК ПРО ПЕРЕЯСЛАВ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ФОТОГРАФ-ОПЕРАТОР ОЛЕГ ЧЕМЕРИС ПРОПОНУЄ СТВОРИТИ ВІДЕОРОЛИК ПРО ПЕРЕЯСЛАВ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Міська влада повинна дбати про розвиток свого населеного пункту і сприяти творчим людям втілювати їхні ідеї в життя на благо громади. Одним із таких креативних переяславців, який пропонує місту створити унікальну відеоекскурсію у форматі 360, є підприємець Олег ЧЕМЕРИС, із яким ми знайомимо наших читачів.

— Олеже В’ячеславовичу, Ви – місцевий уродженець?

— Переяслав – моє рідне місто. Мама Ольга Олегівна – педагог, викладає географію в гімназії, тато В’ячеслав – будівельник. Сестра Тетяна, старша від мене на п’ять років – бухгалтер. У шкільні роки мене завжди цікавила творчість. Я ходив до художньої школи, навчився грати на гітарі, виступав у складі шкільного рок-гурту. Крім того, я познайомився з фотографом Михайлом Железняком, який запропонував мені стати його асистентом. Я бував на заходах, які Михайло знімав, допомагав йому, а він за це навчав мене премудростям фотосправи. Я купив собі камеру і став фоткати друзів, однокласників, котів, собак, пейзажі, квіти… Фотографія – це не так просто, як дехто думає. Це професія, наука, навіть мистецтво. Тут і світло, й кольори, й композиція, й багато інших нюансів. З її допомогою можна передати настрій, характер. З 9-го класу я серйозно захопився фотографією, а в 10-му став працювати за гроші. Заходив на сайти, присвячені цій справі, дивився ролики та фільми, читав спеціальну літературу.

— Ви закінчили гімназію…

— 2014 року. Дуже вдячний батькам за те, що підтримали мої нахили, не нав’язували своє бачення  моєї подальшої долі. У мене були два головні варіанти: інститут екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого та факультет кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв. Я вирішив іти на кінооператора, бо, подивившись на конкурсні роботи фотографів, зрозумів, що вже багато чого знаю й навчатися мені буде нецікаво. Кіно – це ширший, глибший і складніший вид мистецтва, ніж фотографія, бо тут є сценарій, режисура, динаміка. Я з’їздив кілька разів до художніх керівників, які набирали творчі групи, і, на моє здивування, мені заявили, що я дуже погано фотографую. Очевидно, тому, що я кілька років займався комерційною фотографією, робив продукт, який можу продати. А тут були вимоги, можна сказати, драматургічні. Я врахував зауваження й познімав портрети старих людей, захід сонця, радісних дітей… Вийшло так, що в обох вишах творчий конкурс був в один час. Я обрав інститут культури. Під час презентації моїх робіт до приміщення зайшов ректор університету Михайло Поплавський. Він похвалив мої світлини, ми з ним сфотографувалися. Через два дні дізнаюся, що мені за творчий конкурс поставили… нуль балів! Чому я отримав таку оцінку й чи мала вона стосунок до якості моїх робіт – можна лише здогадуватися.

— Не домовилися?

— Промовчу. В останній день подачі заяв моя мама десь у глибинах сайту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка вичитала, що в них відкрився новий факультет – кіно- і телемистецтва. Вона мене ледь не живосилом потягнула туди подавати документи, бо я вже не вірив в удачу. Під вечір ми потрапили до приймальної комісії і нам зраділи, бо в них був слабенький набір. Сказали, що мої роботи найкращі й поставили за творчий конкурс найвищу оцінку – 100 балів.

— Ну у Вас й амплітуда оцінок – від 0 до 100! За одні й ті ж роботи!

— Уявляєте? Все вирішилося за якихось 15 хвилин. Наступного дня подзвонили з університету й підтвердили, що я прийнятий, до того ж, на бюджет. Я з задоволенням навчався й оволодів спеціальністю «кінотелеоператор». У нас був цікавий формат навчання – три дні загальноосвітніх дисциплін і два дні – спеціальні предмети, такі, як композиція, історія мистецтва, драматургія, сценаризм, режисура. Ми гуляли на свіжому повітрі, фотографували білок, будівлі, урбаністичні краєвиди… Викладач брав нас із собою на телеканали, він там підробляв, ставив шоу, а ми були за операторів. І викладач у виграші – йому не треба нам платити, і ми задоволені, бо це дуже цікаво – знімати реальні шоу. Наші курсові роботи – це слайд-шоу, репортажні та постановочні зйомки, короткометражні фільми. Не мають значення ні сюжет, ні гра акторів, головне – показати операторську роботу. В університеті до нас ставилися дуже лояльно, бо розуміли, що нашу спеціальність лише в аудиторії не освоїш, треба йти між люди, на природу, знімати й аналізувати відзнятий матеріал, знімати й аналізувати… Тільки так можна навчитися. Взагалі наука про телебачення – досить суха штука. Інша справа кіно, його засоби вираження. Нам давали домашні завдання, наприклад, подивитися три фільми. А потім ці ж фільми ми дивилися в універі на парах, але без звуку, й пояснювати, чому той чи інший епізод знятий саме так. Наприклад, коли знімають жінку камерою з рук, яка ледь труситься й нахиляється. І світло падає лише з одного боку. Це підштовхує глядача до думки, що жінка психічно неврівноважена. Та й різні інші прийоми: світло знизу – це негативний персонаж, зверху – позитивний… І т.д.

— Де й ким Ви зараз працюєте?

— Я підпрацьовував ще й під час навчання, виконував замовлення в Києві, Переяславі, Глухові, Одесі, в Карпатах… Нині зареєстрований у Переяславі як фізична особа-підприємець. Проводжу фотосесії, знімаю відео врочистостей. Нині, під час карантину, пропоную фірмам знімати рекламні ролики.

ФОТОГРАФ-ОПЕРАТОР ОЛЕГ ЧЕМЕРИС ПРОПОНУЄ СТВОРИТИ ВІДЕОРОЛИК ПРО ПЕРЕЯСЛАВ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

— Маєте ще захоплення, крім операторської роботи?

— Я належу до когорти тих щасливців, в яких робота є водночас і захопленням. Звичайно, не все, що я роблю, мені повністю подобається, але я не роблю те, що мені зовсім не до душі. Якщо я отримую замовлення, то переконаю клієнта зробити саме так, як бачу я. Мені треба зрозуміти й полюбити те, що я знімаю. Бо інакше якісної роботи не вийде. Особливо це стосується людей. Бо коли знімаєш взуття для реклами, там значно менші можливості для креативу ))

— Маєте якийсь життєвий девіз, творче кредо?

— «Фотографую щасливих людей». Радісні, задоволені люди завжди виходять гарно. Якось я задумався над висловом «Клієнт завжди правий». І прийшов до висновку, що коли людина вимагає від мене робити те, що мені не подобається, значить, це не мій клієнт. Тобто, я шукаю не лише заробітку, а перш за все свого клієнта, який розділяє мої погляди та підходи.

— Як у Вас народилася ідея віртуальної екскурсії містом?

— Минулого року я прийшов до думки, що мені для розвитку свого бізнесу непогано було б робити відео й продавати їх. А для цього слід купити відеотехніку: дрон, камери, стабілізатори, звукове обладнання. Щоб презентувати себе з цього боку, ми – я та мій друг і партнер Олег Павленко – вирішили зняти з дрона коротеньке відео про Переяслав, запостили його в місцевих соцмережах. Потім, на пропозицію відділу культури, зняли репортаж про День міста. Далі – зробили відео про обласний туристичний захід з участю тодішнього губернатора. А під час карантину, коли роботи стало менше, а часу більше, я задумався, що б таке круте зняти про Переяслав. Знайшов в Інтернеті чудове відео про Лондон. Там гід в режимі 360 розповідає про британську столицю.

— Тобто, з того місця, де стоїть гід, можна бачити не лише той сектор, куди направлена камера, а крутити зображення на 360 градусів?

— Так. Якщо в руках смартфон, можна направляти його в різні сторони і на екрані виникатимуть нові зображення, створюючи враження, що крутиш головою і бачиш усе навколо себе. На комп’ютері цього ж ефекту досягають мишкою чи клавішами управління курсором (зі стрілками). Ще можна дивитися у спеціальних окулярах. Це реально крута штука! Я за 10 хв. побачив що хотів, пороздивлявся лондонські пам’ятки та архітектурні ансамблі.

— І у Вас народилася ідея зробити щось подібне про Переяслав…

— Вибрати 20-30 об’єктів і розповісти про них. У нас є центр міста, історичні місця, музеї, є природа, Дніпро… Я маю товариша й однодумця Олександра Скрипченка, він ведучий на радіо «Київ», на інших радіоканалах, одним словом, майстер розмовного жанру. Я йому розповів про свою ідею і він нею захопився. Подібного немає в усій Україні, принаймі, ми шукали й нічого не знайшли. Є просто камера 360, яка стоїть і від неї можна дивитися в різні боки, але щоб була екскурсія 360 – такого ми не знайшли. Ще таку камеру можна закріпити до дрона і покружляти з нею, наприклад, над діорамою, дивлячись униз і в різні боки.

— Підготувати, зняти і змонтувати таке відео – це ж певний час і великі витрати праці…

— Якщо взяти 20 об’єктів і витратити по дві хвилини на кожний – це вже 40 хв. ролика. Можна зробити дві версії такого відео: створити повну версію, наприклад, на годину, а другу… Взяти карту міста, нарізати короткий маршрут по центру, охопивши навколишні музеї, церкви та інші історичні будівлі. Розмістити поруч з цими об’єктами QR-коди на асфальті, з посиланнями на спеціальний ресурс з цим туром (наприклад, «Переяслав 360»). Також створити карту, на якій буде маршрут екскурсії. Користувач знатиме що початок екскурсії на центральній площі міста. Там він знайде той самий QR-код, просканує його та побачить перше відео про центральну площу на 2-3 хвилини. Далі ведучий вкаже напрямок наступної точки екскурсії, наприклад це буде дзвіниця Вознесенського собору. Пройшовши кілька десятків метрів, користувач знайде наступний QR-код та перегляне відео уже про дзвіницю і так далі. Це щось типу квесту, але екскурсія). Я зняв на камеру хвилинне промовідео 360, показав, як це може бути, розмістив у соцмережах. Було багато лайків, перепостів, схвальних коментарів.

— Ви спроможні втілити свої ідеї в життя?

— Я зможу втілити їх із технічної точки зору, але не знаю, як це зробити з бюрократичного боку. В цьому повинна бути зацікавлена міська влада, я їй запропонував, але ствердної відповіді не отримав. Тут же проблема в тому, що камера 360 – дуже специфічна, крім таких роликів я не знаю, де її ще використовувати. Мені купувати її не те щоб дорого – 15 тис. грн., а нерентабельно. Для зняття промовідео я взяв її в оренду. Але то для хвилинного ролика, а для годинного – може статися, що вартість оренди буде вищою, ніж вартість самої камери. Бо я зніматиму не менше місяця. Ще ж треба попрацювати з кольором, хотілось би під час розповіді ведучого малювати стрілочки, що вказуватимуть на ті будівлі, про які ведеться мова. Крім того, треба докупити звукову апаратуру. Ще треба написати тексти, в нашому місті є класні краєзнавці, яким треба за них заплатити. А зарплата ведучого? Він має на зйомку кожного об’єкта приїхати в Переяслав, бо живе в столиці. Я порахував, що все це обійдеться в 30-50 тис. грн. Мою ідею підтримала й начальник міського відділу культури Антоніна Курило.

— А тут з’явилася ідея зробити відео за 650 тисяч гривень. Депутати цю ідею поки що не підтримали, але не думаю, що мер від неї відмовився.

— Так, раптом з’явилися якісь люди, які обіцяють зробити рекламний ролик аж за 650 тисяч гривень. Фішка в тому, що немає фіксованої вартості таких робіт. Можна зробити за 50 тис. грн., а можна за 650. Це ж не асфальт покласти на дорогу, де є кошторис і відома вартість робіт.

— А за якістю їхнє відео зрівняється з Вашим чи буде кращим?

— У мене немає офіційної інформації, що пропонують ці грузини. Але кажуть, що вони використовуватимуть не відеоекскурсію у форматі 360, а фотографії. Тобто, з одного місця робиться кілька світлин у різні боки, потім спеціальна програма все це монтує. Це зовсім не те, що відео.

— Тим не менше, на сесії пропонувалося додати до програми розвитку туризму саме 650 тисяч гривень, а Вас на сесію навіть не запросили…

— Мені сказали, що приходити не можна, мене не пустять, бо карантин.

— Кого треба – пускають. Ну добре, будемо сподіватися на краще. Які Ваші побажання переяславцям?

— Мати гарного мера. Бути щасливими. Бути чесними. І завжди пам’ятати, що все починається з себе.

Бесіду вів  Олександр МАТВІЄНКО