Loading...

За крок до кінця: коли в Україні скасують депутатську недоторканність

Народні депутати ще ніколи не йшли на канікули в такому пригніченому стані, як цього літа. І це не дивно. Безпрецедентна масована атака з боку НАБУ та ГПУ поданнями на притягнення депутатів до кримінальної відповідальності, яка в половині випадків увінчалася успіхом. Категорична заява президента про необхідність якнайшвидшого скасування депутатської недоторканності. Блокування парламенту активістами – все це змусило народних обранців гостро відчути своє безсилля. Ці події дозволяють прогнозувати, що депутатську недоторканість буде скасовано вже восени.

Кожен з народних депутатів тепер інтуїтивно розуміє: як було раніше, вже не буде. Схоже, першим зрозумів це депутат В’ячеслав Костянтинівський, який заявив про складання депутатського мандата. І напевно у нього знайдуться послідовники.

Річ у тім, що події, що відбувалися напередодні депутатської відпустки – це не просто видовищні конфлікти, які вже не раз відбувалися у парламенті. Сьогодні мова йде про системні зміни в ролі Верховної Ради, яку вона вігравала протягом усіх 26 років української незалежності. І ось чому.

Депутатська недоторканність – це фундамент, який багато в чому визначає суть сьогоднішнього українського парламентаризму. Саме цей фактор формує контингент, який прагне отримати заповітний мандат. Він також обумовлює поведінку депутатів – як в політичних, так і в соціальних питаннях. А також їхні стосунки з іншими органами державної влади, передусім силовими структурами.

У кого були найбільш сильні мотиви стати депутатом? Одним мандат потрібен був для того, щоб отримати недоторканність та уникнути кримінального переслідування. Іншим – щоб захистити свій бізнес від наїздів держорганів. Дехто хотів цей бізнес примножити, благо мандат дає для цього колосальні можливості. Для самих ледачих досить було просто «правильно» натискати кнопки та отримувати за це конверти з грошима. Загалом, можна сміливо говорити про те, що парламентаризм сьогодні перетворився на бізнес-модель, причому, мабуть, найбільш прибуткову та ефективно працюючу в Україні. Саме тому у нас в парламенті так багато бізнесменів (якщо не за посадою, то за своєю суттю та психотипом), і так мало справжніх політиків.

Головна умова, що забезпечує працездатність цієї бізнес-моделі – депутатська недоторканність. Якщо її прибрати, парламент перестане бути бізнес-машиною. Тому недоторканність залишалася священною коровою протягом усіх цих років, а випадки її зняття були одиничними та являли собою винятки, які тільки підтверджують правило.

Втім, сьогодні ситуація кардинально змінилася.

Занадто багато факторів збіглися в один час та в одному й тому ж місці. По-перше, президента та прем’єра реально втомила необхідність щодо кожного важливого для них рішення вести нескінченні торги з фракціями. Їм потрібен працездатний парламент, який швидко приймає рішення. Зняття депутатської недоторканності значно наблизить їх до цієї мети. По-друге, працездатний український парламент потрібен міжнародним структурам, на кшталт МВФ, для якнайшвидшого проведення реформ за їхніми моделями. По-третє, західний бізнес, який готовий освоювати ринок України, не може зайти на нього через величезний рівень корупції. А джерела цієї корупції дуже часто слід шукати серед володарів депутатських мандатів. Тому проблема недоторканності українських депутатів – це вже проблема міжнародного рівня.

Про зацікавленість широких народних мас у скасуванні депутатської недоторканності й говорити не доводиться, а кількість активістів та громадських організацій, здатних тиснути на парламент з вулиці, більш ніж достатня. Загалом, нинішня хаотична та некерована модель парламенту не влаштовує практично нікого, крім хіба що самих депутатів – та й то далеко не всіх.

Схоже, до депутатів стало доходити, що захисний плащ недоторканності втрачає свої магічні властивості: в момент обговорення прокурорських подань багато з них демонстрували невербальні ознаки гострого страху. Очевидно, вони усвідомили, що це аж ніяк не звичне шоу для виборців, а реальна зміна правил гри. Що депутатство перестає бути індульгенцією від усіх гріхів, а навпаки стає додатковим фактором небезпеки.

По суті, в нових умовах людина з депутатським мандатом піддається набагато більшому ризику, ніж людина, що не має його. Тому що остання має гіпотетичну можливість домовитися та вирішити питання з правоохоронними органами по-тихому, а подання ГПУ або НАБУ гарантує публічність, що позбавляє такої можливості. Ще вчора було вигідніше бути багатим депутатом, а сьогодні набагато безпечніше бути просто багатим.

Як буде відбуватися процес позбавлення депутатів недоторканності?

Подорож в тисячу миль починається з першого кроку. Скасування депутатської недоторканності – з першого депутата. У 1990-і політтехнологи називали це принципом «нарізки ковбаси». Ви не можете з’їсти ковбасу одразу, а тому відрізаєте та з’їдаєте її шматочками, поки не з’їсте всю. Саме за допомогою цієї технології Леонід Кучма в 1990-і зміг забезпечити собі лояльність парламенту, спочатку різко опозиційного до нього. Ймовірно, за таким же принципом буде відбуватися робота з нинішнім парламентом. Подання прокуратури на притягнення до кримінальної відповідальності. Вуличні акції активістів. «М’які» рекомендації представників західних країн. Конфіденційні персональні бесіди президента та представників силових структур з депутатами. Пропозиції, від яких не можна відмовитися.

Що можуть зробити депутати, щоб зберегти недоторканність? Дуже небагато. Теоретично вони могли б апелювати до виборців, але в даній ситуації це не спрацює: фільм НАБУ про Борислава Розенблата та Максима Полякова ясно показує, навіщо депутатам недоторканність, тому симпатії народу будуть явно не на їхньому боці. Бо напевно в сейфах силовиків є в запасі ще чимало таких цікавих фільмів…

Фактично все, що можуть депутати – це спробувати банально не здавати нікого з колег за звинуваченнями ГПУ та НАБУ, граючи в гру «з ВР видачі немає». Але цей варіант в перспективі означає остаточну втрату популярності у виборців та перенесення їхніх симпатій на бік президента. А тому практично гарантує, щонайменше, розпуск парламенту та повернення до президентсько-парламентської республіки, а як максимум – не виключено введення прямого президентського правління на основі «вимог народу».

В цій ситуації для депутатів відмова від недоторканності перетворюється в менше зло та кращий вибір з можливого, який вони швидше за все і зроблять. Так вони зможуть зберегти свої мандати принаймні до планових виборів нової ВР. А також імідж в очах виборців, бо зможуть гордо заявити: «Мені нема чого боятися – я голосував за скасування недоторканності». Тим більше, що найбільш кмітливі розуміють, що навіть без недоторканності всіх не посадять. Щоб втекти від ведмедя, потрібно бігти не швидше ведмедя, а швидше свого товариша, котрий біжить поруч. Щоб не потрапити в руки ГПУ та НАБУ, потрібно всього лише викликати у них менший інтерес, ніж колеги по парламенту.

Всі ці фактори ясно свідчать: можна прогнозувати успішне скасування депутатської недоторканності вже цієї осені. У всякому разі шанси на це високі, як ніколи раніше.

Якщо це станеться, то наступний склад ВР буде якісно іншим. Без пріоритету «рєшал», криміналітету та навіть просто бізнесменів. Можливо, там нарешті з’являться люди, які не змішують бізнес з політикою.

А це буде вже зовсім інша історія.

Сергій Нестеренко

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *