Loading...

ЯК РЕФОРМУВАТИ І ВИВЕСТИ З КРИЗИ ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

II частина. Псевдокапіталізація, “великий стрибок” Гройсмана і злочин проти пенсіонерів

Економічна деградація України та жебрацький рівень життя більшості громадян поглиблюються внаслідок фінансового розладу в країні. Особливо страждають від чинної політики банківський сектор, державні фінанси та песійне забезпечення. Цим ключовим сферам, без яких неможливі структурно-технологічні трансформації економіки, приділимо увагу у II частині статті.

Фіктивне банкрутство – псевдокапіталізація мегабанку –  декапіталізація економіки

Фіктивне банкрутство найбільшого українського банку ( а саме так треба називати навмисний вивід грошей з установи) відкидає нас на багато років назад.Вихід з глибокої структурно-технологічної кризи нашої економіки неможливий без перерозподілу суспільних інвестицій у інноваційні та модернаційні сектори економіки за допомогою фінансових посередників, в тому числі комерційних банків. Однак замість того, щоб на ринкових засадах очищати національне господарство від неконкурентоспроможних підприємств, Приват-банк, як і усі олігархічні банки, надавав майже безкоштовні кредити компаніям свого холдінгу (біля 80% від загального обсягу ресурсів) і не вимагав їх повернення. Цим самим він сам себе руйнував. Замість того, щоб сприяти вилученню з економіки безнадійно збиткові підприємства, він їх утримував і затягував мотузку на шиї національного господарства. Він качав гроші від НБУ, із закордонних позичок та з депозитів громадян, і хоронив ці ресурси, які могли б допомагати передовим виробництвам. А мова не про рядовий банк – про установу, яка володіла 60% ринкових кредитних засобів. Отже вона, безумовно, у вирішальній ступені гальмувала необхідний міжгалузевий і міжгосподарський перерозподіл грошей.

Фінансові піраміди не вічні і тому прийшов час відповідати. Неповернення кредитів зробило банк неплатоспроможним. Проте він не поніс жодної відповідальності, навіть за боргами перед НБУ, що було найбільш простим рішенням. Є заява колишніх власників, що вони могли виконати усі зобов’язання, окрім «докапіталізації» банку у 100 млрд. грн. Тобто вимога регулятора була явно завищеною. Очевидно, з ними домовлялися, можливо, вимагаючи поділитися бізнесом. Проте Коломойський та К’ вирішили інакше, повторюючи дії інших олігобанкірів: прискорили вивід грошей за кордон, а банк безкоштовно залишили грошовому регулятору. Чим вони розрахувалися з владою? – Невідомо. Однак передача державі величезної мережі офісів банку, навіть поза вартістю заставного майна, теж чогось коштує. Не всі ж вони були орендованими.

Через усі ці обставини я й роблю висновок про фіктивне банкрутство і матеріальну безвідповідальність банку за неефективне розміщення кредитів. А в ринковій системі безвідповідальність виключена. Це вже не ринок. З такими банками нема чого сподіватися на запровадження механізму позитивного структурного перерозподілу кредитних фондів економіки, який приведе до структурних зрушень виробництва. Банк не робив цього, будучи олігархічним, і не стане ыншим, перейшовши у ранг державного.

А що буде з кредитними портфелем банка після мегаоборудки? Очевидно, він майже не зміниться. Нова адміністрація не взмозі знайти нових високоприбуткових клієнтів – суб’єктів господарювання: бюрократичний статус банку буде обумовлювати його інерційну поведінку. Отже збитковість і неплатіжоспроможність банку, яка спричинена кризовим станом його клієнтської мережі і наступною зловмисною політикою його керівництва, не будуть подолані.

Однак не тільки в підштовхуванні банкірів до вивозу капіталу і заморожуванні поганого кредитного портфелю данної установи полягає шкода, завдана мегаоборудкою національній економіці. Як нас інформували представники влади, колишні власники банку вивели гроші на рахунки афільованих фірм, в офшори, в активи керівників банку за кордоном тощо. Уряд оцінив нестачу коштів у 148 млрд.грн., частину з них він «покрив» за рахунок скасування боргів банку колишнім його власникам (на 32 млрд. грн., хоча колишні власники заявили про оскарження цих дій у суді).

Для фінансування залишку суми нестачі грошей мінфін на початку 2017 року випустив державні облігації на 117 млрд.грн. з погашенням через 15 років. Ці облігації уряд «подарував» націоналізованому банку. На офіційній мові здійснена «інвестиція» з бюджету для рекапіталізації тепер вже державного банку. Що все це означає і якими будуть наслідки подібної схеми?

По-перше, не можна спокійно сприймати надто великі заявлені суми загальних втрат і емісії держоблігацій. Таке враження, що зацікавленим особам потрібно було роздути ці цифри. Як випливає з відкритих джерел, насправді не було заборгованостей чи зобов’язань ( в тому числі за поверненням банківських вкладів) на сотні мільярдів гривень. Цифра необхідної докапіталізації виглядає нереальною, чим вона підкріплена? Можливо, урядовцям хочеться здійснити велику операцію: більший оборот, більша сума нарахувань відсотків за облігаціями, більша сума прибутків у їх власників. Але вони забувають, що фінансова сфера не терпить пустопорожніх номіналів.

По-друге, треба усвідомлювати, що ця «інвестиція» – не дійсна, ніяких капітальних засобів, себто грошей при наданні кредитній установі державних облігацій не поступає. Заява офіційних осіб, що і «націоналізація», і «докапіталізація» вже відбулися не відповідає дійсності. Перша відбудеться тоді, коли сторони оборудки з переходу права власності від двох приватних осіб до держави здійснять еквівалентний матеріальний обмін за згодою між сторонами.

Зараз про це нічого не відомо, проте претензії колишніх власників до держави озвучені. Ми, громадяни, не знаємо змісту домовленості між сторонами, а тому не можемо ні погоджуватися, ні оскаржувати їх. А така необхідність може виникнути, наприклад, коли внаслідок цієї оборудки новий власник не виконає якихось зобов’язань банку перед третіми особами, наприклад, перед вкладниками, кредиторами, працівниками кредитної установи (по виплаті зарплати) тощо. Вже прозвучала гучна претензія і подана заява до суду власників футбольного клубу Динамо-Київ, який нова банківська адміністрація вирішила позбавити депозиту у 350 млн. дол. Причина – визнання нею цих грошей спільною власністю клубу та Коломойського з Боголюбовим. Націоналізація такого типу більше схожа на конфіскацію.

Що стосується «докапіталізації», то вона стане реальною і здійсненою у повному обсязі лише тоді, коли облігації перетворяться у гривні. Поки що така «докапіталізація» є віртуальною. Потрібно продати боргові цінні папери або почекати 15 років, коли наступить час повернення урядом боргу перед банком.

Якщо ж уся сума облігацій від Приват-банку поступить у продаж на ринок державних боргових паперів у 2017 році, то це майже вдвічі збільшить їх запланований приріст: за законом про бюджет, уряд для фінансування бюджетного дефіциту передбачав продати облігацій на 170 млрд. грн. Тепер пропозиція цих цінних паперів зросте до 287 млрд. Хто їх купить? Грошей в економіці немає. У банків, навіть під страхом «смерті», не знаходиться грошей на докапіталізацію, що вже говорити про купівлю облігацій. Ринкова пропозиція останніх і так значно перевищує платоспроможний попит на них. Отже, ці боргові папери або купуватимуться з великими знижками – на мій погляд, 60-65 %-ні знижки стануть реальністю, – або на ринок вийде грошовий регулятор з додатково надрукованими гривневими знаками.

Враховуючи заяви урядовців про «монетизацію» облігацій, і перший, і другий варіанти – високовірогідні. Але жодний з них не дає надій на позитивний результат, і з цієї скрутної ситуації немає позитивного виходу: або продаж на фондовому ринку без участі НБУ, що обумовить отримання недостатньої суми грошей для погашення зобов’язань банку перед кредиторами і вкладниками, або галопуюча цінова інфляція, яка виникне при купівлі облігацій грошовим регулятором.

По-третє, треба звернути увагу на те, що керівництвом країни обіцяні 10%-ні прибутки по депозитах громадян в банку, а також 100%-ні державні гарантії повернення цих депозитів.

Тут нас пробують повернути до централізованої планової економіки – тільки за тої системи можна було б давати такі гарантії. У ринковій же господарській системі проценти за депозитами є наслідком конкуренції між банками на депозитному ринку. І операції вкладників з банками є ризикованими. Вірогідність повного повернення депозитів залежить від ступені ризикованості діяльності самої фінансової установи. Нижчі ризики у тих з них, які надають кредити найбільш прибутковим і конкурентоспроможним компаніям і працюють не за правилами олігархічних холдінгів, а за ринковими умовами. Як відзначалось в статті « Націоналізація Приват-банку – поворот до вульгарного соціалізму», державний банк не орієнтується на прибутковість компаній. Він діє за вказівками від органів влади і надає позички в основному державним підприємствам, які неконкурентоспроможні і успіхи яких пов’язані, як правило, з протекціями влади. Тому не варто спокушатися пустими обіцянками.

Таким чином перетворення приватного банку у державний не зробить його більш ефективним суб’єктом кредитування. За нових умов високі проценти за депозитами державний банк може нараховувати лише за високої інфляції (вона допомагає йому заробити доходи на поверненні знецінених кредитів і депозитів), а гарантії повного повернення вкладів є незаконними. Можна сказати, що слова гаранта повисають у повітрі.

Як бачимо, ситуація складна і викликає небезпідставну тривогу. Ми втрачаємо великий депозитно-кредитний банк, не відбувається його структурна санація, ще далі звужується позичковий ринок країни, а прогалини у балансі мегабанку будуть ліквідовуватися за рахунок втрат інших суб’єктів національної економіки (господарських осіб і громадян) через інфляцію або неповне погашення боргу перед ними.

А інакше не могло й бути. За офіційними повідомленнями, з банку виведені великі суми. І замість того, щоб повернути їх, держава випускає в обіг незабезпечені боргові папери і видає пусті обіцянки. Підриваючи грошовий ринок, підриваючи борговий ринок, залишаючи клієнтів банку без кредитів. Закриваючи очі на вилучення капіталу з обороту, в тому числі й на вивіз інвалюти за кордон.

Те, що з початку 2017 року почав швидко падати валютний курс гривні і це співпало з випуском держоблігацій для мегабанку на сотню мільярдів гривень, підтверджує такі оцінки ситуації.

Як мені видається, відбувається масштабна афера, доволі типова для наших реалій, коли приватні бізнесмени-олігархи крадуть великі суми, а держава бере на себе зобов’язання по відшкодуванню нанесених олігархами втрат економіці. Чи не так поступали власники інших олігархічних банків, які покинули країну, спустошивши перед цим рахунки своїх фінансових установ? Їм на згадку відкривають кримінальні провадження, але ніхто не збирається доводити їх до кінця.

Зрозуміло, що надзвичайний інцендент з Приват-банком не минеться просто так і завдать у найближчому майбутньому серйозного удару по всій економіці: по скороченню ресурсів банківської системи, зменшенню інвестицій, падінню обсягів виробництва, зниженню реальних доходів населення і т.п.

Наша модель максимального накопичення капіталу і якомога вищих темпів росту ВВП, що наведена вище ( у розділі «Як досягти високого приросту виробничого капіталу»), як мінімум, не може бути застосована у 2017 році. Я не пов’язую вихід з кризи з діяльністю уряду корупціонерів. Вихід міг бути не завдяки, а всупереч. Проте і такий варіант наша влада разом з олігархами вже зіпсувала.

«Великий стрибок» від Гройсмана і форсоване руйнування грошової системи

Розгортання подій у 2017 році, як говорилося вище, викликають занепокоєння. Нагадаю, що в історії не було випадків виходу економік з кризи за нестійкої грошової одиниці. І викладена у I частині цієї статті послідовність дій за моделлю максимального накопичення капіталу містить, як одне з ключових завдань, досягнення стабільності гривні. Але поки що дії влади підштовхують до негативних висновків у цьому питанні. Які ж це дії?

– Прийняття високодефіцитного бюджету (сума дефіциту – 75 млрд.грн.) та необхідність погашення й обслуговування державного боргу в 2017 році, що потребуватиме випустити в цьому році облігацій на 175 млрд.грн.

Рекапіталізація Приват-банку шляхом випуску в обіг державних облігацій, переданих цій установі, на 117 млрд.грн. Згода уряду на вилучення з капіталу цього банку колишніми власниками багатомільярдних сум, в тому числі в іноземній валюті (що є незаконним).

– Ігнорування зростання дефіциту державного пенсійного фонду (дефіцит планується приблизно у 140 млрд.грн.), що спричиняється скороченням і легальних, і нелегальних робочих місць; в свою чергу зменшення числа робочих місць є наслідком, по-перше, втечі капіталу з України, по-друге, трудової еміграції, по-третє, фізичним знищенням владою об’єктів МСБ, по-четверте, ліквідацією легального підприємництва за допомогою нових гнобительських норм оподаткування, по-п’яте, авантюрним подвійним підвищенням мінімальної зарплати до 3200 грн., яке вдарило по кількості робочих місць в економіці і цим зменшило відрахування від фондів зарплати до пенсійного фонду;

– Продовження вилучення громадянами вкладів з комерційних банків, головним чином під впливом девальвації валютного курсу гривні, а також внаслідок сумнівних домовленостей між сторонами при націоналізації Приват-банку (за різними оцінками, з банку вилучено від 5 до 6 млрд.дол).

Зрозуміло, що для викупу облігацій, які фінансують дефіцит бюджету і рекапіталізацію Приват-банку, НБУ повинен надрукувати нові обсяги гривневої маси. Планова сума незабезпеченої грошової емісії для вказаних потреб може сягнути 287 млрд.грн. Але регулятор випускає нові суми гривні і для інших потреб, наприклад, для купівлі валюти на міжбанку чи викупу у комбанків облігацій та інших паперів попередніх років. Тому вказана сума може зрости ще на 10-20 млрд. Нагадаю, що у 2014 році, коли валютний курс гривні провалився у більш ніж 2 рази, незабезпечена грошова емісія центробанку склала біля 400 млрд.грн. Значить, у цьому році курс може знизитися в залежності від агресивності Нацбанку на вторинному ринку від 30-60%, тобто знизиться у межах від 35 до 44 грн./дол.

Отже, можемо передбачити у 2017 році великі обсяги необгрунтованого збільшення грошової маси, яка буде сильно тиснути на ставку валютного курсу гривні та зростання цін. Продовження цих процесів в черговий раз зменшить інвестиційні засоби економіки, і гальмуватиме відновлення банківських вкладів громадян. А нестача кредитних ресурсів банків спричинятиме утримування недоступно високих комерційних позичкових процентних ставок, що позбавить підприємства необхідних обігових засобів.

Рішення ж уряду щодо стрибкоподібного підвищення мінімальної зарплати до 3200 грн. у мене асоціюється з «великим стрибком» Мао дзе дуна, який у середині 60-х років у часи «культурної» революції зобов’язав усіх селян побудувати на своїх ділянках доменні пічі і вручну виплавляти чавун. Гаслом було вихід Китаю у світові металургійні лідери. Тепер маємо «великий стрибок» Гройсмана у світле майбутнє одним розчерком пера з 1 січня 2017 року. Скорочення робочих місць і зростання дефіциту бюджету та пенсійного фонду. Маємо малограмотного галасливого українського Мао дзе дуна. Чим закінчилися «культурна революція» і «великий стрибок» нагадувати не треба?

Ці деструктивні, шкідливі урядові фінансові вправи накладаються на негативну загальну картину стану національної економіки. Нам потрібен вихід з кризи, а ці «інновації» тільки поглиблять її, погіршуючи ситуацію навіть порівняно з попереднім роком.

Особливо гірко те, що країна знаходиться у стані війни і суспільство мобілізує усі свої сили, аби вижити і вистояти. А уряд в цей час думає, як би краще обслужити олігархів і обдурити власний народ, проводячи над ним недолугі та шкідливі експерименти і руйнуючи національне господарство.

Що можна здійснити у короткостроковій перспективі, аби зупинити вакханалію управлінського невігластва сьогоднішньої влади у фінансовій сфері?

Повернутися до націоналізації Приват-банку, провести аудит, висунути претензії колишнім його керівникам щодо відповідальності за операції з фіктивного банкрутства, прийняти програму реструктуризації та відновлення роботи банку, включаючи його поділ на 3-4 конкурентоспроможних установи, утілізувати смердючі активи, відмовитися від повної державної відповідальності за зобов’язаннями банку і замість цього погасити частину зобов’язань, які не можуть бути реструктуризовані, та ввійти в його акціонери. Думаю, що внесок держави обмежиться, максимум, 25-27 млрд.грн.

Відмінити мінімалку у 3200 грн., як і норму про оподаткування ФОПів при неотриманні ними доходів, встановити реальний рівень мінімальної зарплати – в районі 2000грн. – і переглянути після цього бюджет на рік, в тому числі в частині зменшення адміністративних витрат, та доходи пенсійного фонду.

Розрахувати реальний державний пенсійний фонд, запровадити шкалу нових ставок прогресивного оподаткування індивідуальних доходів і шкалу регресивних ставок внесків усіх працюючих громадян до державного накопичувального пенсійного фонду і завдяки цьому додатково підняти ставки пенсій у тих, хто отримує пенсії нижче середнього.

Треба також додати, що дійсна трансформація ситуації навколо пенсійних зобов’язань держави, які знаходяться у критичному стані, включає більш глибокі реформи, зокрема, такі, які пов’язані з поверненням вилученого з України капіталу, поверненням в країну працюючих за кордоном, і розширенням легального підприємництва. Про це більш детально поговоримо у наступному пункті цієї статті.

Радикально зменшити офіційний дефіцит державного бюджету – до 30-35 млрд.грн. шляхом (а) скорочення обсягів бюджетних субсидій на житлово-комунальні платежі, мінімум, у 2 рази (на 25-30 млрд.грн.), для чого треба знизити тарифи на газ, електроенергію, опалення та інші енергетичні послуги у 2-2,5 рази, (б) зменшення своєкорисно завищених витрат на утримання державного управлінського і правоохоронного аппарату у 2рази (мінімум, на 9 млрд.грн.), (в) скорочення адміністративних витрат державного пенсійного фонду (2-4 млрд.грн.), г) зменшення витрат на обслуговування держборгу шляхом його оптимізації та здорової реструктуризації (на 8-10 млрд.грн.); одночасно можна буде збільшити витрати на озброєння і ведення війни на 20% або, як мінімум, на 10-12 млрд.грн.

Замість сукупної емісії державних облігацій для бюджетних потреб та на рекапіталізацію Приват-банку у 287 млрд.грн. завдяки запропонованим змінам випуск держоблігацій може бути зменшений до приблизно 75-80 млрд.грн.

Отже, можна буде, з однієї сторони, зупинити форсоване наростання фінансової дестабілізації: не допустити у цьому році зростання цін вище заявлених владою 8-10% і зниження курсу гривні нижче 27-28 грн./дол. З другої сторони, можна буде підняти пенсії незаможним громадянам та краще фінансувати потреби національної оборони.

Але, звичайно, цих виправлень недостатньо для реалізації моделі максимального накопичення національного капіталу, яка викладена у I частині статті. А без них – фінансовий розлад і подальше людське зубожіння.

Жебрацькі пенсії – наслідок ліквідації підприємництва і еміграції капіталу

Старі люди у нащій державі – обуза для всіх, особливо для чинуш-корупціонерів. Обнагліли до того, що за 3 останні роки у декілька разів знизили рівень життя пенсіонерів: ціни зросли у 2,8 рази (а якщо розраховувати індекс для групи товарів і послуг, що споживають старі люди, то ріст цін – більше ніж у 3,2 рази). Рівень же пенсій та інших допомог престарілим підняли лише на 10 %. Я вже не кажу, що з пенсій працюючих пенсіонерів почали вилучати 15% податку, отже реально виплати впали ще дужче. А ще – зменшили бюджетне фінансування медицини, щоб не так довго мучилися у злиднях люди похилого віку. Всі про це знають і мовчать. А це – злочин, за який треба відповідати. Це сором для нації, для країни. Якими ми виглядаємо в очах європейських народів, де похилі люди та інвалюди на особливому утриманні і піклуванні держави? І ми з такою, вибачте, пикою лізимо в Європу? І думаємо, що цього ніхто не бачить?

Дивуємось, чому нас виключили зі складу потенційних членів Євросоюзу. А як можна прийняти до складу Союзу країну, яка своїм відношенням до пенсіонерів показує, що вона не відповідає одному з головних критеріїв членства – культурному критерію? Втім вже зрозуміло, що сьогоднішні українські керманичі в ЄС не поспішають: їм краще грабувати народ без нагляду з боку європейців.

Урядовці пояснюють, що приниження і знущання над пенсіонерами має «об’єктивну» основу: чисельність зайнятих у національному господарстві щорічно зменшується, що скорочує й відрахування до державного пенсійного фонду, джерелом яких є фонд заробітної плати підприємств і організацій.

Пояснюють це «демографічними» тенденціями – зниженням народжуваності в країні і збільшенням чисельності пенсіонерів. Відзначимо, що такі процеси відбуваються практично у всіх країнах Європи, але у жодній з них такого жебрацького рівня життя пенсіонерів не спостерігається. Коли міжнародні організації, повторюючи досвід інших цивілізованих країн, що зводять пенсійний фонд з деяким дефіцитом, пропонують нашому уряду підвищити вік виходу на пенсію, то вони просто не знають, який нікчемний рівень пенсій у абсолютної більшості українських пенсіонерів. В нашому випадку, щоб подолати дефіцит, треба підняти пенсійний вік до 80 років, що скоротить чисельність людей похилого віку як мінімум у 3 рази (до 4 млн.чол.), і ще до 2028 року не піднімати номінальний рівень пенсій нашим пенсіонерам.

Проте наші політики лукавлять, не називаючи інші причини розвалу солідарної пенсійної системи. Так, можна стверджувати, що головною причиною є знищення підприємницького класу, що продовжується з початку 2000-х років, коли у повний голос заявили про себе олігархи. Нагадаю, що до 2002-2003 років пенсійний фонд балансував практично без дефіциту.

Другою важливою причиною є трудова еміграція, яка особливо зросла у ті ж роки і пов’язана з неможливістю отримати роботу для майже 7 млн.працівників.

Треба також додати, що більше року назад без запровадження компенсаторного механізму була удвічі знижена ставка єдиного соціального внеску, за допомогою якого в основному й формуються надходження до пенсійного фонду. Дефіцит останнього зріс за 2016 рік з 90 до 140 млрд.грн. Негативний вплив у цьому році, що збільшив дефіцит фонду, мала також стагнація виробництва на фоні 10%-го номінального підвищення пенсій.

Надходять також повідомлення, що з пенсійного фонду щороку незаконно витрачається на неіснуючих або померлих пенсіонерів до 12 млрд.грн. Додамо також 5-6-мільярдні суми на утримання 40-тисячного персоналу пенсійного фонду. Це не тільки зарплати, а й увесь «фарш» офісно-управлінських витрат, включаючи автомобілі, комп’ютери, телевізори тощо.

Так виглядає, що зруйнування пенсійної системи є наслідком як розгортання безплідного олігархічного ладу, так і найгрубіших помилок та зловживань, в тому числі корупційних, в управлінні пенсійною сферою.

Але зруйнування цієї системи є не тільки соціальним і моральним докорами усьомому нашому суспільству. Це також потужний фактор невідворотнього економічного занепаду країни. Падіння споживчого попиту, знищення заощаджень протягом трудового періоду життя, чорна дірка солідарного пенсіййного фонду, відсутність пенсійних накопичень – ось букет найзначніших виразок пенсійної системи, які наносять страшний удар руху всієї нашої економіки.

Потрібна не тільки і не просто глибока реформа самої системи пенсійного забезпечення, а й структурні реформи економіки, які викорінять ті причини, які спустошують цю систему:

Необхідно зупинити витік капіталу з України. Куди рухається капітал, туди прямує й робоча сила. Це аксіома. Ми маємо повернути мільйони українців, які працюють за кордоном, на батьківщину. Трудова актівність репатріантів на рідній землі дасть відрахування до пенсійного фонду, які вирішать проблему його дефіцитності.

Для повернення потоків національного капіталу всередину України треба багато що змінити: запровадити оподаткування прибутків наших компаній та фізосіб, які засвічують свої гроші на рахунках в офшорних юрисдикціях; посилити контроль за поверненням валюти від експортних продажів; зняття дозвільно-корупційних процедур для іноземних інвестицій тощо. Але головне – створення найсприятливіших умов бізнесу в Україні та забезпечення довгострокової валютної та купівельної стабільності гривні.

Треба відродити мале і середнє підприємництво, яке має стати основою всієї організації національного виробництва і головним джерелом нових робочих місць. Це відбудеться після структурно-технологічної модернізації економіки, в тому числі трансформації великих підприємств промисловості у гнучкі самостійні скооперовані господарства. Ці трансформації в свою чергу стануть можливими при подоланні олігархічного ладу.

І, зрозуміло, необхідно створення сприятливих умов для МСБ, зокрема, гарантування свобод і прав підприємців, реальне обмеження можливостей правоохоронних, податкових, адміністративних органів у роботу підприємств і приватних осіб; запровадження спеціальних механізмів фінансування підприємництва.

Знову констатуємо, що без досягнення стабільності цін і валютного курсу гривні накопичувальні пенсійні системи не мають сенсу.

Треба також звільнити МСБ від внеску до солідарного пенсійного фонду і зобов’язати його представників  робити відрахування на індивідуальні рахунки до державного накопичувального фонду. Цим зможемо серйозно поправити ситуацію з приховуванням тіньових доходів від оподаткування.

5. Повторюсь, що треба посилити зацікавленість найширшого кола працівників у відрахуваннях своїх доходів до державного накопичувального пенсійного фонду, зокрема, завдяки запровадженню регресивної шкали ставок внеску до цього фонду з паралельним введенням прогресивної шкали оподаткування індивідуальних доходів громадян.

6. У той же час необхідно оновити джерела надходжень до солідарного пенсійного фонду. Ввести до їх складу, наприклад, податки за використання природних ресурсів і добуток корисних копалин, а також мита від експорту зерна та інших сировинних аграрних продуктів ( з паралельним скасування ПДВ на таку продукцію).

7. Має бути зупинене розкрадання і розтринькування коштів державного пенсійного фонду, перш за все шляхом введення порядку публічного його функціонування: розгляду і затвердження параметрів фонду парламентом, опублікування поточних показників його виконання, он-лайн режим висвітлення витрат фонду, доступ громадськості до звітності тощо.

Необхідно реалізувати й програму скорочення адміністративних витрат фонду, в тому числі шляхом вдосконалення його структури, переходу до електронного його функціонування та іншого.

Коротке резюме

Проблеми, викладені у цій частині статті, здатні ще більше занурити країну у глибину економічного провалля і принизити людей. Ті при владі, які не розуміють цього або навмисно користуються кризовими обставинами для власного чи групового збагачення і нічого не виправляють, – злодії, які мають бути не тільки звільнені, а й відповідати по закону за халатність, зловживання і шкоду, нанесену народу.

Володимир Лановий Джерело: http://censor.net.ua/b4958

Продовження буде

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *