“Зеркало недели. Украина”

Оригінал на сайті Foreign Policy

Українські олігархи — це найбільша проблема. Єдина перешкода, що заважає створенню працездатної держави, здорової економіки і істинно демократичної підзвітності, — це магнати, які контролюють всю країну.

Вперше олігархи з’явилися в Україні після того, як вона здобула незалежність від Радянського Союзу в 1991 році. Вони збагатилися, отримавши привілейований доступ до газового ринку, торгуючи з державними підприємствами на вигідних для себе умовах і приватизувавши ці самі підприємства за копійки. Злодійські угоди, які лежать в основі їхніх статків, змушують цих людей зберігати корупцію в апараті державної влади, займатися шахрайством в економіці і послаблювати владу закону. Олігархи не можуть жити і працювати у світі, де регулюючі органи підпорядковуються правилам, де прокурори і судді чинять чесно і сумлінно, де керівники підзвітні суспільству в силу демократичних процедур і де ринкова конкуренція функціонує так, як і повинна.

Заклики викорінити вплив олігархів звучать все голосніше і частіше. Але здійсненних планів у цьому напрямку дуже мало. Пам’ятаючи про це, ми пропонуємо дорожню карту, яка показує, як можна цього домогтися.

Природно, ключем до влади і впливу плутократів є їхні гроші. Твердження про те, що вони контролюють 70-85%, економіки можуть бути перебільшенням. Але олігархи дуже багаті, і накопичені статки дають їм такий ступінь впливу, який немислимий за мірками більшості демократичних країн. Всього шестеро людей володіють більшою частиною українського телебачення, радіо та друкованих ЗМІ. Парламент країни — це не більш ніж арена для конкуруючих між собою магнатів. Корупція в судовій владі дозволяє їм грабувати державу і безкарно фальшувати вибори. Виконавчу гілку влади очолює президент Петро Порошенко, який сам є олігархом з сумнівним минулим.

У справжніх реформ не буде жодного шансу, якщо не нанести потужний удар по багатству і впливу олігархічного класу. Щоб це сталося, необхідно здійснити наступні заходи.

По-перше, повинен впасти той політичний клас, який править Україною з моменту здобуття нею незалежності. Його представники зберегли владу над країною навіть після успішних народних повстань в 2004 і 2014 роках проти підтасовувань на виборах і масштабної корупції у виконавчій владі. Будь-який уряд, який створюється з цього класу, в тому числі нині чинний, буде дуже сильно скомпрометований зв’язками з олігархами і не зможе перетворити країну.

Для зміни правлячого класу потрібні дії народу на виборчих дільницях. Українці повинні обрати парламентську більшість і президента не з числа посткомуністичного політичного істеблішменту. Після обрання коаліції вона має призначити уряд, де будуть переважати авторитетні технократи, а не звичні “свої люди”.

Такий крок, який здавався немислимим протягом всієї пострадянської історії України, сьогодні виглядає все більш реальним. Після повстання Євромайдану в 2014 році громадянське суспільство в Україні процвітає і навіть зуміло ввести у склад парламенту новий “єврооптимістичний” контингент. Якщо така тенденція збережеться, може з’явитися політична опозиція, що заслуговує довіри і незалежна від еліти з істеблішменту.

Абсолютно парадоксально і ненавмисно путінське вторгнення в Україну вдихнуло нове життя в таку перспективу. Його війна згуртувала країну під прапорами європеїзації і по суті справи відсікла русофільські частини електорату, які могли виступити проти такого проекту.

Коли буде створено новий український уряд, можна приступити до реалізації другого етапу — заміни корумпованих чиновників у державному апараті на мотивованих активістів та людей з боку. Щоб позбавити олігархів політичної протекції та доступу до державної годівниці, вкрай важливо вигнати їхніх ставлеників з влади. Першою метою цієї кампанії має стати судова система.

На цей процес піде чимало часу. 20 000 прокурорів і 10 000 суддів за один день не заміниш. Але ці аргументи не повинні стати виправданням для бездіяльності. Новий уряд може швидко сформувати спеціальну прокуратуру і особливі суди, укомплектовані авторитетними співробітниками, в завдання яких має увійти ведення резонансних справ про корупцію.

Схоже, що Національне антикорупційне бюро, яке приступило до роботи в грудні 2015 року, поклало гарний початок. Але у своєму нинішньому вигляді воно абсолютно не відповідає покладеним на нього обов’язкам. Це бюро може розслідувати злочини і підтримувати обвинувачення, однак воно стикається із серйозними правовими обмеженнями та з нестачею персоналу. В його структурі також немає особливих судів, які могли б розглядати справи, і воно опинилося в безвихідному становищі через корупцію у звичайних судах. Така ситуація навряд чи може викликати подив, враховуючи величезну зацікавленість нинішніх лідерів України у перешкоджанні роботі цього відомства.

Третій крок полягає у скасуванні тих субсидій, на які покладається більшість олігархів. Для цього, насамперед, потрібно приватизувати державні підприємства, якими магнати України користуються для особистого збагачення. Скандально відомі регіональні енергетичні компанії повинні стати першою мішенню. В ході приватизації потрібно порвати з огидними традиціями, перетворивши ці фірми в чесні і справедливі підприємства, відкриті як для внутрішньої, так і для іноземної участі. Це допоможе викорінити ставлеників олігархів, щоб на їхнє місце прийшли нові власники.

Нове керівництво також повинно спростити заплутану українську систему регулювання і оподаткування. В рамках цієї системи олігархи отримують величезні знижки, що звільняє їх від ринкової конкуренції. Адже це вони майстерно роблять свій вплив, вміло обходячи приголомшливий лабіринт норм і правил.

Навіть втративши заповітні субсидії, клановий капіталізм України все одно буде мати у своєму розпорядженні потужний арсенал готівки та активів, який вже створено. Але щоб серйозно підрізати крила цим клановим капіталістам, уряд має змусити їх відмовитися від значної частини своїх здобутих неправедним шляхом статків.

Саме на це націлений четвертий і останній крок. Нова спеціальна прокуратура повинна провести арешти якомога більшої кількості олігархів за звинуваченням у корупції. Потім потрібно запропонувати магнатам угоду про визнання вини: або вони виплачують величезний одноразовий податок на вкрадені активи, або їх залучають до суду за минулі правопорушення. Така тактика дала свій результат в Грузії після “революції троянд” в 2003 році. В Україні вона теж може виявитися дієвою.

Головна мета — не в тому, щоб покарати олігархів, а в тому, щоб реальними погрозами судового переслідування примусити їх до повернення значної частини своїх статків. Таким чином, вони позбудуться можливості купувати все і вся і вже не зможуть гальмувати реформи.

Так, такі угоди про визнання провини дозволять магнатам уникнути судового покарання. Але вимоги піддавати судовому переслідуванню всіх олігархів нездійсненні. Тут більш реально укладення угод про визнання провини з більшістю при одночасному переслідуванні судовим порядком тих, хто буде упиратися. Чекати від української прокуратури пред’явлення звинувачень всьому класу олігархів – значить припускати, що влада закону в країні вже існує. Але це не так.

Пропонована нами схема прокладе шлях правовим реформам, послабивши тих, хто їм заважає. Коли олігархи будуть відсунуті убік, можна буде розпочати процес створення міцного і надійного демократичного режиму, а також живої ринкової економіки.

В цьому можуть надати допомогу західні країни. По-перше, вони можуть позбавити аморальний політичний клас України доступу до багатомільярдної допомоги, яка дозволяє їм зберігати свою владу. Західна допомога аж ніяк не сприяє реалізації реформ, а підтримує керівників країни, звільняючи їх від необхідності створювати працездатну державу і ринкову економіку. Продовжувати надання допомоги, значить, продовжувати владу еліти. Треба зберегти ту допомогу, яка йде в обхід влади безпосередньо громадянському суспільству. Надання допомоги в повному обсязі можна буде відновити тоді, коли до влади прийдуть справжні реформатори і коли буде сформовано уряд без олігархів і їхніх наймитів.

Новини за темою: Я б здолав олігархів за одну хвилину

По-друге, на Заході знаходяться два найбільших у світі офшорних податкових оазиси, покриті завісою секретності. Мова йде про Великобританію та Сполучені Штати Америки. Ці і багато інших податкових притулків в Західній Європі служать притулком для статків олігархів і плутократів з України і з інших країн. Щоб стратегія угод про визнання провини дала результат, українська прокуратура повинна отримати доступ до інформації про офшорні вклади олігархів. Правоохоронні органи західних держав мають змогу допомогти своїм українським колегам вирішити це завдання.

Проте перший крок полягає в тому, щоб народ України вигнав з влади своїх політичних господарів, замінивши їх компетентними людьми з боку і професійно підготовленими технократами. Без цього не вдасться здійснити жоден з запропонованих нами заходів. Цього не станеться в поточному році. Але українці, як ніколи раніше, розуміють необхідність змінити керівництво країни, а не просто перетасувати його. Якщо в України буде правильне керівництво, хороша політика і невелика допомога з боку Заходу, вона зможе зупинити свій нескінченний процес розкладання.