Loading...

В Україні відбувся ментальний злам

У день старту безвізового режиму з Європейським Союзом посол України в Чехії Євген Перебийніс опублікував в Twitter фото з підписом, яке згодом стало майже вірусним: “В аеропорту Праги зустрілися літаки з двох різних світів: з Києва та Єкатеринбурга, з вільного світу без віз і світу ще дуже довго з віз “.

В інтерв’ю “Обозревателю” дипломат пояснив, чому безвізовий режим – не формальність, а ті, хто применшує його значення, помиляються або вводять в оману. Крім того, говорили про майбутнє санкцій, перспективи входження України до Шенгенської зони та проросійські настрої у Чехії.

– Сенат США підтримав законопроект щодо посилення санкцій проти РФ. Це дуже важливий сигнал, у тому числі й для Європи. На ваш погляд, на цьому фоні ЄС може замислитися про хоча б символічне розширення санкцій?

– В Європі однозначно є готовність до продовження санкцій. Щодо розширення, то так питання в ЄС наразі не стоїть, наскільки мені відомо. Але я абсолютно не можу виключати, що в разі погіршення ситуації на Сході України, серйозних провокацій Росії, подій, подібних до збиття “Боїнгу”, може постати питання про можливість посилення санкцій й з боку ЄС.

Але наразі головне завдання полягає в продовженні існуючих санкцій, оскільки вони й так достатньо серйозні. Протягом останніх років зусилля російської дипломатії були кинуті на зняття або хоча б послаблення санкцій. Треба віддати належне ЄС: незважаючи на всі розбіжності країн-членів, у питанні України Європа продемонструвала послідовну й солідарну підтримку. І я переконаний, що санкції будуть продовжені й на початку липня.

– Минулий місяць видався дуже вдалим з точки зору євроінтеграції України (крапка у візовій лібералізації, завершення епопеї з асоціацією). Але що далі? Про членство в ЄС поки не йдеться, тож на яких напрямках Україна може поглибити інтеграцію з Європою в короткостроковій і середньостроковій перспективах?

– Питання про членство України в ЄС справді поки що не стоїть у практичній площині, але це наша стратегічна мета. Звісно, це не питання кількох років, а більш віддалена перспектива. Але членство в ЄС складається з певних етапів, частину з яких Україна вже пройшла. Ми підписали угоду про асоціацію, яка ближчим часом набуде остаточної чинності. У контексті угоди ми говоримо про політичну асоціацію та економічну інтеграцію в ЄС. Хоча й без прямої фіксації перспективи членства, але ми є складовою європейських процесів.

Зараз думаємо й про те, якими будуть наступні кроки. Про це, очевидно, буде йти мова й на найближчому саміті Україна-ЄС, який відбудеться в липні у Києві. Одним з важливих етапів має стати інтеграція України до проекту ЄС щодо скасування роумінгу. Це дуже важливо з точки зору свободи пересування, підприємництва. Україна буде працювати над тим, щоб також стати частиною безроумінгового спілкування в ЄС.

Звичайно, на порядку денному залишається подальша економічна інтеграція. Наприклад, найближчим часом ЄС планує надати Україні додаткові торгові преференції, що розширить можливості доступу товарів українського виробництва на європейський ринок. Актуальним залишається питання угоди про відкрите небо, яка, на жаль, ще не була підписана через розбіжності між Великобританією та Іспанією. Але я вірю, що рішення й щодо цього питання найближчим часом знайдеться.

– На ваш погляд, що змінив “безвіз” для України з символічної точки зору? Дехто каже, що Київ таким чином порвав з радянським минулим. Але ж прямого зв’язку немає.

– Абсолютно згоден з таким визначенням. Більше того, запровадження безвізового режиму – це ментальний злам і подія, яку можна порівнювати за значенням з найважливішими віхами в нашій новітній історії. Це не просто технічне рішення, це набагато більше. Це дає українцям відчуття свободи, це ментальне залучення до європейського середовища. У нас і до цього була лібералізована система отримання віз, але все ж віза є віза. Візи були певним обмеженням свободи. Безвізовий режим – можливість для мільйонів українців побачити на власні очі, як працює Європа, як працюють європейські цінності.

Наприклад, коли раніше українці збиралися кудись поїхати на вихідні, вони думали переважно про Одесу чи Львів. Вони не могли просто так поїхати до Барселони або Праги, адже на отримання візи потрібні час, гроші, купа паперів. Тепер люди можуть сьогодні вирішити, що вже завтра поїдуть до Європи.

Усі намагання применшити важливість безвізового режиму, які йдуть з Москви, хибні. Наприклад, вони кажуть, що в українців немає грошей, тому вони все рівно нікуди не будуть їздити, але це не так. Навіть молодь, студенти, маючи біометричний паспорт, можуть дозволити собі квиток на автобус за декілька десятків євро. Безвізовий режим сприятиме підвищенню підтримки українцями євроінтеграційного напрямку.

– А в України є шанси колись стати членом Шенгенської зони? Декілька тижнів тому Петро Порошенко казав, що це ще одна наша стратегічна ціль.

–  Є кілька країн, які не є членами ЄС, але є членами Шенгенської зони, наприклад Швейцарія, Норвегія. Звісно, у них були трошечки інші історичні умови, у них набагато вища якість життя. Але, якщо докласти зусиль, то в майбутньому і ми могли б спробувати стати членами “шенгену”. Так, для цього маємо виконати багато умов, провести багато реформ, але для українців ця ідея звучить надзвичайно цікаво. І ми звичайно ж будемо над цим працювати.

– Опитування громадської думки в країнах Вишеградської групи, проведені IRI, вказують на те, що більшість чехів (59%) розглядає Росію як партнера, а не як загрозу. Чому? Адже офіційна риторика вказує на те, що за три роки на Заході зрозуміли, що має місце російська агресія в Україні, що Москва втручається в передвиборчі кампанії в США і Європі, веде інформаційну війну.

– Я не знаю, наскільки ці цифри відповідають дійсності. Кожне опитування громадської думки має певний суб’єктивний характер, має похибку. Але факт є фактом: русофільські настрої в Центральній Європі були сильні ще 100 років тому, і особливо після Другої світової війни, коли країни цього регіону стали складовою так званого комуністичного блоку. Ці настрої почасти залишилися. Скажімо, на кожних парламентських виборах у Чехії десь 10-15% набирає Комуністична партія. Чехія – чи не єдина країна Центральної Європи, де вона збереглася та постійно представлена в парламенті.

Тобто тут є певний парадокс. Чехія пережила радянську окупацію в 1968 році, тут однією з перших відбулася мирна демократична революція в 1989 році, яка призвела до падіння комуністичного режиму, але разом з тим русофільські настрої тут певною мірою збереглися. Вони, звичайно, не так сильно проявляються, як в часи комуністичного режиму, але вони є. Йдеться переважно про старше покоління.

І все ж, дозволю собі стверджувати, що прагнення чехів до європейських цінностей набагато сильніше, ніж думка тих, хто бачить у Росії панацею. Не варто відкидати й фактор російської пропаганди. Вона тут, на жаль, сильна. Я б сказав, що Чехія для російської пропаганди й для спецслужб РФ є одним з форпостів у Центральній Європі. Це серйозна загроза, яку, мені здається, у чеському уряді та й в чеському суспільстві зараз починають усвідомлювати. При Міністерстві внутрішніх справ почав діяти спецпідрозділ протидії інформаційним гібридним загрозам. Тут багато громадських організацій, діяльність яких спрямована на протидію інформаційному впливу Росії.

– Проте російське питання поділяє чеський істеблішмент. Президент Мілош Земан неодноразово закликав зняти санкції. У МЗС кажуть, що підтримують санкційний режим до виконання Мінських угод. У Чехії зовнішня політика, звісно, прерогатива уряду, проте на фоні напруги з ЄС, на фоні настроїв у чеському суспільстві, який ризик пом’якшення позиції Праги щодо Росії?

– Чеський уряд дуже послідовно підтримує Україну в питанні нашої територіальної цілісності, за що ми надзвичайно вдячні. У тому числі ця підтримка стосується санкцій і необхідності виконання Москвою Мінських угод. Також Чеська Республіка не визнає та засуджує окупацію Росією Криму.

Що стосується перспектив, то восени ми будемо свідками запеклої боротьби на чеській політичній сцені. У жовтні тут відбудуться парламентські вибори. Наразі важко прогнозувати результати. Днями прем’єр-міністр Чехії Богуслав Соботка пішов у відставку з посади лідера Чеської соціал-демократичної партії, але при цьому залишився головою уряду. Лідером соціал-демократів на виборах стане міністр закордонних справ Любомир Заоралек, який також буде кандидатом від цієї партії на місце наступного прем’єра. Багато що змінюється, спрогнозувати варіанти можливих коаліцій зараз дуже важко. Але я сподіваюся, що позиція Чеської Республіки щодо України залишиться такою ж послідовною й після виборів. Принаймні від основних політичних партій, за винятком хіба що комуністів, ми не чуємо сигналів щодо необхідності скасування санкцій.

На рівні бізнес-структур періодично є “зітхання” з приводу того, що санкції завдають шкоди європейському бізнесу, тому краще їх скасувати. Але це поодинокі голоси, які до того ж не мають нічого спільного з реальністю. Якщо говорити про Чеську Республіку, то втрати від санкцій вимірюється якимись десятими частинами відсотка. Я вважаю, що для європейських компаній, які мислять стратегічно, санкції – це шанс для диверсифікації ринків. Адже очевидно, що краще мати 10 нових, хоч і невеликих ринків, ніж один монопольний, від якого ти на 100% залежиш. У нас була така залежність від “Газпрому”, що з точки зору енергетичної безпеки було надзвичайно погано. На щастя, ця проблема для нас вже позаду.

– Чим завершилась історія із скандальною статтею Адама Гайєка, де він романтизував бойовиків в ОРДЛО?

– Завершилося тим, що я написав відкритого листа до редакції, його опублікували. Моя реакція отримала тут дуже великий розголос. Було багато листів, дзвінків на нашу підтримку. Я отримав і листа від головного редактора газети, де ця стаття була опублікована. Там йшлося про те, що вони не намагалися “відбілювати” бойовиків, просто їх журналіст начебто хотів показати трошки інший аспект цієї війни. Я, звісно, з такою позицією не згоден. Я повідомив цю, досить поважну в Чеській Республіці газету, що вона ризикує своїм іміджем, адже, за нашою інформацією, Гайєк потрапив до ОРДЛО з порушенням українського законодавства. Він не отримав акредитації в прес-центрі АТО і скоріше за все перетнув кордон через неконтрольовану ділянку з боку Росії, за що, як відомо, нашим законодавством передбачені санкції у вигляді заборони на в’їзд в Україну. Після цього я також дав розгорнуте інтерв’ю цій газеті, в якому більш детально мав можливість ознайомити читачів видання з питаннями, пов’язаними з російською агресією та правилами відвідання окупованих територій, в тому числі для іноземних журналістів.

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *