Loading...

Урядова профанація пенсійної реформи. Думка

Наближається весна. Її наближення, традиційно, супроводжується загостренням реформаторства в урядовців та збільшенням рівня зацікавленості ЗМІ щодо фантастичних проектів Кабіну. Також можна згадати пожвавлення безпідставних очікувань на краще через отримання Україною чергових кредитів від міжнародних організацій.

На порядку денному чергова “пенсійна реформа” та кредитний транш від МВФ. Принаймні, на початку лютого, прем’єр-міністр Володимир Гройсман анонсував новий пакет реформ, зокрема й пенсійної системи, начебто для того, щоб цей самий транш отримати.

Під реформою уряд, за погодженням з МВФ, розуміє підвищення пенсійного віку, збільшення терміну страхового стажу та обмеження можливостей по достроковому виходу на пенсію працівників небезпечних та особливо небезпечних професій.

Що саме є предметом домовленостей між урядом Гройсмана та МВФ?

1. Запровадження з 1 січня 2018 року нових податків, нібито з метою у подальшому збільшити розмір пенсії (вочевидь, мова йде про запровадження збільшених ставок відрахувань у накопичувальному рівні загальнообов’язкового пенсійного страхування).

2. Збільшення тривалості страхового стажу, необхідного для отримання мінімальної пенсії за віком до 35 років. При цьому відлік цього стажу починатиметься з 2000 року.

3. Економія не менше 3% ВВП в довгостроковій перспективі (по відношенню до видатків 2016 року), в тому числі за рахунок подовження “ефективних років трудового стажу” при виході на пенсію. Простіше кажучи, поєднання збільшення пенсійного віку та тривалості страхового стажу сприятиме зменшенню видатків Пенсійного фонду, бо сплачувати пенсії буде нема кому.

Це не реформа! Це банальна спроба вкрасти гроші в працюючих та не виплачувати їх пенсіонерам.

Виходячи з того, що середня тривалість життя в Україні близько 69-70 років, то при підвищенні пенсійного віку до 63 років, середній термін перебування не пенсії складе 6 років.

При тривалості страхового стажу для чоловіків в 35 років, а жінок в 30 років жодного економічного сенсу у легальному працевлаштуванні в такому випадку немає, раціональніше накопичувати на пенсію самостійно та незалежно від держави. Це є однією з причин подальшої тінізації ринку праці.

При запланованому підвищенні з 15 до 35 років терміну обов’язкового страхового стажу, необхідного для отримання трудової пенсії та відліку цього моменту з 2000 року, жоден з тих, хто народився в 70-ті, 80-ті, 90-ті роки минулого сторіччя не буде мати права на пенсію за віком, оскільки такого обсягу страхового стажу в них не буде і навіть до смерті працюй, але стільки навряд чи назбираєш.

Щодо економічної безглуздості підвищення пенсійного віку:

Підвищення пенсійного віку взагалі ніяк не поліпшить ситуацію з наповнюваністю бюджету ПФУ, так як не забезпечить зростання його доходів.

Більш тривалий термін роботи призведе лише до того, що для молоді не буде робочих місць, а загальна кількість платників до ПФУ не збільшитися.

Гірше того, громадяни передпенсійного віку, зазвичай, погоджуються працювати за менші гроші, ніж молодь. Відповідно, рівень середньої зарплати по країні буде нижче, ніж якби вони вийшли на пенсію вчасно, а їх місце зайняли б молодші наймані працівники. Як наслідок, безробітна молодь або поповнить ряди криміналу, або стане ще одним тягарем для  бюджету Фонду соціального страхування на випадок безробіття, або виїде з країни. Так що, як не крути, а доходів зростання пенсійного віку не принесе.

Щодо “економії” за рахунок підвищення пенсійного віку:

На даний момент в Україні близько 12 млн пенсіонерів. Підвищення пенсійного віку на 1 рік може знизити цю кількість (при незмінному рівні смертності) на 300-400 тис.

Підвищення пенсійного віку на 3 роки знизить число одержувачів пенсії на 8-10%. При відсутності додаткових доходів і фіксації рівня пенсійних виплат це дозволить зменшити витрати ПФУ на ці самі 8-10%. Одна біда, власні доходи ПФУ та дотації з держбюджету співвідносяться один з одним як 1 до 1. Так що зменшення витрат ПФУ на 8-10% дозволить скоротити на 16-20% дотацію із держбюджету. В грошах це 22-28 млрд грн, що становить близько 1% ВВП, але аж ніяк не заплановані урядом 3%. Щоб досягти рівня економії в 3% потрібно підняти пенсійний вік на 10-12 років, а не на 9 років, оскільки з кожним роком чисельність населення в поколінні однолітків –  зменшується і прямої пропорційної залежності побудувати неможливо. Тобто до 70-72 років, що перевищить середню тривалість життя в Україні. Може це і є завдання “реформи”? –  нема пенсіонерів –  нема проблеми зі сплатою пенсій.

Ось і все! Ніякого збільшення пенсій не буде! Зазначу, що держбюджет в Україні стабільно дефіцитний, тобто витрати його, нехай і частково, покриваються за рахунок друкарського верстата та збільшення державного боргу. Відповідно, зниження рівня нічим не забезпечених грошей це само по собі –  добре. Але до зростання пенсій не має жодного відношення.

Щодо “накопичувальної” системи:

Державна накопичувальна система може працювати тільки при дотриманні цілого ряду умов, а саме:

1. стабільне економічне зростання;

2. бездефіцитність бюджету ПФУ або 100% -ва гарантія виплат пенсій з держбюджету;

3. розмір мінімальної пенсії не менше розміру прожиткового мінімуму (не бюджетного показника, а розрахункової величини –  зараз це дещо перевищує 3000 грн на місяць);

4. середньої зарплати на рівні не менше чотирьох прожиткових мінімумів (щоб накопичення мали практичний фінансовий сенс);

5. цінова стабільність (низький рівень інфляції);

6. стабільність банківської та фінансово-кредитної систем;

7. розвинений фондовий ринок, якій виконує свою функцію щодо накопичень та трансформації активів;

8. гарантії вільного руху капіталів;

9. відсутність обмежень на використання власний засобів;

10. надійний та дієвий державний контроль за використанням коштів з пенсійних рахунків і гарантії невикористання накопичувальних рахунків для здійснення невластивих платежів (наприклад, затикання ними дірок в бюджеті). 

На даний момент, відраховуючи навіть по 7% з кожної зарплати, в ідеальних умовах (при збереженні купівельної спроможності грошей), за 35 років безперервного накопичення застраховані накопичать… приблизно на 2,5 року життя на пенсії без втрат в доходах (збереженні пенсії на рівні зарплати). Так як зараз середня пенсія приблизно в три рази менше середньої зарплати, то накопичене можна розтягнути на 7,5 років, що і непогано. Але це –  в ідеалі і здійснимо приблизно також, як і побудова повітряних замків.

Нагадаю, що за 20 років свого існування в якості національної валюти гривня знецінилася приблизно в 15 разів. І девальвація її триває. Отже, в кращому випадку, без прискорення девальвації, втрачаючи зараз по 7% заробітку, застраховані через 35 років зможуть накопичити на пару місяців життя. Це не має ні найменшого економічного сенсу. Хіба що спадкоємці порадіють несподіваного бонусу, оскільки накопичене можна заповідати і воно не зникне просто так в разі смерті застрахованої особи.

Що потрібно зробити в першу чергу?

1. Припинити слухати уселяких невігласів, які розпатякуються на тему існування можливості вирішити проблеми пенсійного забезпечення за рахунок пенсіонерів чи маніпуляцій з коштами пенсіонного фонду.

2. Визнати, що проблема реформування системи пенсійного забезпечення має складний характер і повинна вирішуватися в комплексі з іншими економічними проблемами.

3. Розпочинати вирішувати проблему пенсійного забезпечення із складання загальної стратегії соціально-економічного розвитку України на наступні 50 років, оскільки без цього неможливо провести пенсійну реформу, ефективність якої можна оцінити лише тоді, коли на пенсію почне виходити покоління, яке розпочало свою трудову діяльність одночасно із початком реформи пенсійної системи, тобто за 30-35 років!

4. Чесно і відверто заявити, що жодне реформування у пенсійній системі неможливе без підвищення рівня добробуту громадян, належної роботи системи охорони здоров’я, збільшення середньої тривалості життя, зменшення рівня захворюваності населення, законодавчого оформлення однакових для всіх умов нарахування пенсії із солідарної системи (наразі діє 28 різних законів, за якими нараховуються пенсії).

І це лише перші кроки! Проте, без їх проходження немає сенсу навіть розповідати про наступні.

Юрій ГАВРИЛЕЧКО, для UAINFO

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *