Loading...

Українці: нація «свинопасів» чи героїв?

Про те, що «український народ мудрий і у всьому розбереться», постійно говорять політики, неодноразово до мудрості народу апелювали наші президенти, зрештою, про народну мудрість нам постійно розповідали у школі. Нам кажуть про це настільки часто, що ми справді почали сприймати цю фразу як безапеляційну істину.

Але є інший бік: лише 25 років тому ми здобули Незалежність, а вже зараз ми можемо її втратити. За 25 років не обрали жодного президента, який став би справжнім лідером нації, та не сформували гідної політичної еліти. Ми живемо на межі бідності, зате зуміли наплодити олігархів й дозволяємо їм досі грабувати державу.

То чи можна, зважаючи на це, зробити висновок, що теза про мудрість нашого народу насправді є лише міфом?  

Про це «Вголос» розмовляв з доктором історичних наук, професором, академіком Української Академії політичних наук Юрієм Шаповалом та доктором юридичних наук, професором Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Степаном Гавришем.

Як вважаєте, чи справді українці є аж таким мудрим народом?

Степан Гавриш:

У мене зустрічне запитання: як у нас до ВР обирають мажоритарників? А просто: приходить до людей якийсь чоловічок і обіцяє їм прокласти газ, зробити дорогу, побудувати школу, або ж просто пропонує гроші. І люди на це ведуться й приводять до влади відвертих брехунів, негідників і вчорашніх бандитів. І я після кожних виборів запитую себе: дурні люди чи мудрі вони? І приходжу до висновку –  наших людей можна називати суспільними зомбі, які не розуміють, що відбувається. Вони живуть виключно за рахунок споживання. Більше їх нічого не цікавить. Вони загубилися в минулому і нічого не відтворюють. Тому так: сказати, що український народ є мудрим – не можна.

Але, водночас, говорити, що він дурний – несправедливо. Адже український народ вижив попри усі випробування: утиски, спроби імперських націй перетворити його у колоніальний народ, розчинити його в інших націях, виселити його зі своїх територій до Сибіру та Казахстану та інших земель, попри жахливий терор…

Український народ – нещасний. І саме ця карма нещасного народу наразі не дозволяє зайняти нам своє гідне місце серед старих народів світу. А ми все ж таки є одним із найстаріших етносів Європи.

Юрій Шаповал:

Я до тези про мудрість нашого народу ставлюся дуже критично. Це твердження точно не можна застосувати до переважної більшості наших співвітчизників. Зрозумійте, я не хочу нікого принизити чи образити своїми висновками, але що робити з фактами?

У нас були два Майдани! А що відбулося після? Жодна з обіцянок, яку давала влада, не виконана, ми бачимо корупцію, яка не зникає, спостерігаємо за погіршенням життя людей, а було ж обіцяно, що буде навпаки. А народ мовчить. І мовчить, бо байдужий і живе якимось своїм життям. Нам би з американців приклад взяти, які тероризують Трампа за кожен неправильний крок. А досвід Польщі? Там також була корупція, рекет, продажна поліція, нелегальні кіоски… Зараз цього нема. Люди тиснули на владу і формували еліту. А де наш рух, наше вміння тиснути на владу?

Далі: українці не розуміють, чим загрожує слухання російської попси замість якоїсь пристойної західної чи навіть балканської музики. А це ж формує свідомість нації! Це так, як пам’ятники. Коли їх почали прибирати? Відносно недавно. Їх же треба було знести ще у 91 році. Якби не байдужість…

Тому я не можу говорити про якусь тотальну мудрість. У цьому контексті, до речі, дуже вдало висловився ще Дмитро Донцов, який ділив українців на дві категорії.

Які саме?

Юрій Шаповал:

За Донцовим, першою категорією є свинопаси: пасивні люди, які дбають виключно про свої інтереси і ставлять їх вище за потреби держави, другою – «лучші» люди, для яких власні інтереси ніколи не були пріоритетнішими за долю держави. І оця частка свинопасів завжди значно переважала кількісно і, відповідно, перемагала. Свинопаси формували еліту, від якої залежало практично все.

На превеликий жаль, ця модель пережила десятиліття і її запросто можна накласти на сучасний український соціум. Упродовж нашої історії, що тоді, що зараз, особливо після нашої Незалежності, часка свинопасів переважала, а зараз чомусь домінує дуже сильно.

Степан Гавриш:

А я б умовно поділив українців на три категорії. Перша, а це приблизно 15% – це радянський народ, який свою тугу за пануванням СРСР, за ковбасою по 2,20 поміняв на «рускій мір». Я ще їх називаю «народ гомосовєтікус». Це небезпечна категорія українців, адже саме вони підтримують небезпечно високий градус у суспільстві.

Близько 80% населення України – це люмпен. Вони живуть у закритому просторі телевізійного ящика і готові зробити усе, що їм звідти скажуть. Саме їм перековує мізки українська буржуазна олігархія, у власності якої практично увесь медіа-простір. І лише 5-7% українців – це пасіонарії, які живуть у майбутньому і є тягловим ресурсом прогресу.

Чому у нас такий великий прошарок люмпену чи свинопасів?

Степан Гавриш:

Це, звісно, можна пояснити, до того ж, керуючись наукою. Наша нація дуже постраждала генетично. Спадковість у нас надзвичайно важка. Візьмімо, до прикладу, голодомор. Тоді вижили тi, хто мав низькобiлковий обмiн речовин. Тобто, як це не парадоксально звучить, вижили слабшi, якi не потребували багато їжi.

Далі: ті з кращих українців, хто не помер у час Голодомору, були репресовані. Багато кого знищили у тюрмах та концтаборах. Нищили українське духовенство, інтелігенцію, тобто кращих людей. Кого не вбили, то вивезли у Сибір, Казахстан і ще Бог зна куди. Люди жили у суцільному страху за своє життя. Тобто в українців був вселений страх. Американські дослідники, а саме генетики та історики, довели, що є тільки одна генетична спадковість в якостях людини – страх. Решта якостей та здібностей людей не успадковуються. Я веду це до того, що цей страх залишився досі у наших генах.

Ну і добили остаточно українців у роки Другої світової війни. Буквально за декілька місяців загинули найсильніші та найздоровіші представники української нації, які мали найбільші запаси для продуктивності. Вижили ті, хто сховався, які зраджували, які втікали.

Тобто, головно, залишились живими лише слабкі, залякані та зрадники. То яке могло народитися наступне покоління українців? Саме тому в нас стільки люмпену з обмеженим мисленням.

Юрій Шаповал:

Ще додам, що наслідком імперської парадигми, у якій Україна існувала кілька століть, сформувалась ще одна фатальна риса: у нас є апріорно другосортне ставлення до себе. Іншими словами, йдеться про відсутність самоповаги.

Відсутність самоповаги, до слова, створює пікантну ситуацію з боку ставлення до України інших держав. Звісно, що у кожної країни різна мотивація. Росіяни говорять про хохлів чи український фашизм, укропів. На заході інакше – вони оцінюють наш державницький експеримент. Мовляв, подивимось, чи вони здатні щось зробити. Вони уже намагались у 1917-20 роках щось зробити і нічого з того не вийшло.

І це так: тоді державність зруйнували дві сили. Насамперед – деструкція військова. Тобто армія була повністю зневірена, розбіглася і не виконала своєї функції. Друга частина – байдужість населення та другосортне до себе ставлення. Ніхто не каже, що населення не страждало від цих громадянських воєн. Але позиція населення, типу «ну і Бог з ним, ну і добре, ну якось виживемо, ну нічого страшного, вони сильніші, а ми що можемо», також неабияк посприяла втраті державності.

Тобто ви вважаєте, що саме оця байдужність та відсутність самоповаги у переважної більшості українців може загрожувати нашій державності і ми можемо втратити нашу незалежність знову?

Юрій Шаповал:

Ви ж самі бачите, що відбувається. Та якби не волонтери, якби не ініціативна частина «лучших» людей, які самостійно вирішили, що їм питання захисту держави треба взяти у свої руки – нічого б у нас не було. Зовсім невідомо, як би події на Сході України розвинулися. Я веду до того, що саме ця невелика частка пасіонаріїв примусила керівництво держави створювати контрактну армію. Професійну армію.

Але, на превеликий жаль, усю цю небезпеку зрозуміли та й досі розуміє зовсім маленька купка людей. Загальний настрій – такий ж. Байдужість!

Що ж робити з тією масою байдужих людей?

Юрій Шаповал:

А що тут зробиш? На це треба спрямувати сили кращого прошарку населення. Насамперед, потрібно змінити наповнення медіа-простору. Якщо люди, які бачать правильно світ, не будуть присутніми у медіа-просторі, то нічого у нас не вийде. І зараз я говорю не про маленькі тиражі газет, а про загальнонаціональне телебачення, радіо та електронні ресурси. Тобто ідеологію медіаресурсів треба повністю переорієнтувати.

І як би це не звучало, все ж таки скажу…В Росії є різні негідники. Але вони працюють на свою державу, точніше, на путінську державу. І нашим медіа потрібно працювати на власну державу. На власну, а не допомагати ворогу зомбувати населення.

Степан Гавриш:

Знаєте, байдужі – небезпечні люди.  І їх багато – 80%. Але це будівельний матеріал. Ними користуються олігархи та вороги, але водночас ними можуть скористатися й наші істинні лідери – пасіонарії. Вони у нас, на щастя, є. Вони якраз усвідомлюють, що ми маємо будувати національну державу, державу з національним архетипом, з національними міфами. І якщо вони зуміють повести за собою маси, а я вірю, що так станеться, усе у нас буде добре.

Адріана Гринишин, «Вголос»

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *