Loading...

Символ свободи і правди: 16 років тому зник Георгій Гонгадзе

Сьогодні виповнюється 16 років з дня, коли зник засновник і перший головний редактор інтернет-видання “Українська правда” Георгій Гонгадзе. Згадаємо, як це було

Пішов з роботи і не повернувся

16 вересня 2000 року близько 22:30 31-річний Георгій Гонгадзе пішов з роботи на бульварі Лесі Українки, але вдома так і не з’явився. Його чекали дружина і двоє 3-річних дітей. Протягом ночі друзі обдзвонювали лікарні і “швидкі”, але марно.

Раніше журналіст заявляв, що в кінці червня за ним влаштували зовнішнє спостереження на автомобілі “Жигулі”. Вранці біля будинку і ввечері біля роботи. Звертався з листом до тодішнього генпрокурора Михайла Потебенька про стеження за ним міліції і невідомих осіб. Видання, яке очолював Гонгадзе, публікувало матеріали про президента Леоніда Кучму і його оточення. Тоді в день портал відвідували тільки 3000 користувачів.

2 листопада того ж року поблизу міста Тараща в 100 км від Києва знайшли обезголовлене тіло, в якому дружина і друзі дізналися Гонгадзе. З тих пір було проведено 7 експертиз. За однією – в Росії, Швейцарії, США, по два – в Німеччині і Україні. Фахівці більш ніж на 90% впевнені, що зразки належать Гонгадзе. За результатами першої експертизи в Мюнхені, це – останки іншої людини. Вбивство журналіста викликала нечуваний скандал в Україні та за її межами.

касетний скандал

Через два місяці після зникнення журналіста спікер Олександр Мороз заявив, що володіє таємними записами розмов Кучми з високопоставленими чиновниками. За його словами, в записах фігурували тодішні глава Адміністрації президента Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко і голова СБУ Леонід Деркач. На записах обговорюють діяльність Гонгадзе і вирішують, як з ним бути. Розмова записав співробітник Служби охорони президента, майор Микола Мельниченко в кабінеті Кучми. Як розповів пізніше ЗМІ, використовував “жучок” і диктофони.

На думку Мороза, оприлюднені розмови дають підставу вважати, що Кучма був причетний до зникнення журналіста. Також повідомлялося, що майор своєму розпорядженні записи більш ніж 300 годин.

У вересні 2002 року тимчасова слідча комісія Верховної Ради, розглянувши заяви дружини журналіста, Мельниченко і аудіозаписи, прийшла до висновку, доказів достатньо, щоб вважати Кучму і його оточення причетними до організації викрадення журналіста. Також вимагала від генпрокурора Святослава Піскуна порушити проти президента кримінальну справу.

Мельниченко отримав політичний притулок в США в квітні 2001 року. Повернувся в Україну в 2007-му.

Акції протесту

У грудні 2000 року почалися протестні акції “Україна без Кучми” – мітингувальники вимагали відставки Кучми і розслідування його причетності до вбивства журналіста.

4 березня 2005 з двома кульовими отворами в голові знайшли тіло генерала міліції Юрія Кравченка, якого вважали організатором вбивства журналіста. Напередодні його офіційно викликали на допит саме на цей день. Слідство вирішило, що Кравченко наклав на себе руки.

“Запитайте у Кучми і Литвина. Вони все розкажуть”

У 2005-му головними обвинуваченими у справі стали начальник Головного управління кримінального розшуку Міністерства внутрішніх справ Олексій Пукач і полковник Микола Протасов, Олександр Попович і Валерій Костенко – працівники одного з департаментів МВС. Заарештували всіх, крім Пукача. Він переховувався. 2008 року Апеляційний суд Києва визнав заарештованих винними у вбивстві Георгія Гонгадзе. Протасова позбавили волі на 13 років, Поповичу і Костенко дали по 12 Торік Микола Протасов помер в Менській колонії на Чернігівщині.

З матеріалів кримінальної справи відомо, що вбивство сталося в лісі під Києвом.

Пукача затримали 21 липня 2009 року в селі Молочки Чуднівського району Житомирської області. Він зізнався у вбивстві.

29 січня 2013 Печерський райсуд Києва засудив його до довічного ув’язнення.

“Вирок мені стане зрозумілий, коли Кучма і Литвин будуть разом зі мною. Запитайте у Кучми і Литвина. Вони все розкажуть”, – заявив Пукач.

Справа проти Кучми

Кримінальну справу проти Кучми порушили у березні 2011 року за фактом перевищення влади і службових повноважень, які призвели до вбивства Гонгадзе. Постанова про порушення справи підписав заступник генпрокурора Ренат Кузьмін. У тому ж місяці Кучма прибув на перший допит до слідчого.

У квітні ГПУ завершила досудове слідство щодо колишнього президента. Однак в жовтні Конституційний суд вирішив, що звинувачення “не може бути засноване на фактичних даних, отриманих незаконним способом”.

У грудні Печерський суд задовольнив скаргу адвокатів Кучми і скасував постанову про порушення кримінальної справи. У січні 2012-го це рішення залишив у силі Апеляційний суд міста Києва.

Георгія Гонгадзе поховали через 16 років після смерті

22 березня 2016 тіло журналіста поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві після проведення траурної церемонії. На похоронах у покійного були дружина Мирослава Гонгадзе і дочки-двійнята Соломія і Нана. Георгій був прихожанином цієї церкви. Тут хрестив дочок. Також на траурній церемонії був нині покійний журналіст “Української правди” Павло Шеремет.

“Після смерті Лесі Гонгадзе (мати Георгія померла 30 листопада 2013. – Gazeta.ua) було сімейне рішення поховати Георгія. Але почалася війна, тому ховають тільки зараз, – розповіла тоді телеведуча і колишній народний депутат Ольга Герасим’юк.

Мирослава Гонгадзе в Києві працювала на телебаченні. Після смерті чоловіка отримала політичний притулок у США. Живе з дочками в передмісті Вашингтона. Працювала редактором у видавництві, з 2004 року – продюсер української редакції “Голосу Америки”, що веде телевізійної програми “Час-Time”.

У лютому 2005-го сказала: “повернеться в Україну”, якщо “будуть покарані не лише виконавці, а й замовники вбивства” її чоловіка.

Символ свободи і правди

Георгій Гонгадзе народився 21 травня 1969 року в Тбілісі, столиці Грузії. Мати Леся Теодорівна – стоматолог, батько Руслан – дисидент, кінорежисер. Батьки розлучились. Мати переїхала в Україну.

Після школи вивчав англійську в Тбіліському інституті іноземних мов. Служив два роки в Афганістані. 1989 переїхав до Львова. Продовжив навчання на факультеті іноземних мов тамтешнього університету ім. Франко. 1990 одружився на Мар’яною Стеценко. Познайомився за рік до того на фестивалі “Червона рута”. У 1991-му поїхав до Грузії, де брав участь у громадянській війні. У цей час Георгія кинула дружина.

У 1993 році в Сухумі знімав документальний фільм про війну. Під час одного з обстрілів його важко поранили. Отримав 26 осколкових ран. Кілька осколків залишилися в правій руці.

Повернувся до Львова. Зняв кілька документальних фільмів. Працював на місцевому телеканалі. У 1995 одружився з Мирославою Петришин. Вона вчилася на юридичному факультеті університету ім. Франко. Подружжя переїхало до Києва. За два роки народилися доньки-близнюки Нана і Соломія.

Працював на телебаченні і радіо. Був прес-секретарем в штабі кандидата в президенти Наталії Вітренко.

Гонгадзе нагороджений званням Героя України посмертно. У 2008 році в Києві встановили пам’ятник йому і всім журналістам, які загинули за виконання службових обов’язків.

У його честь названі вулиці в кількох містах України, в тому числі проспект в столиці. У Музеї новин у Вашингтоні, США в залі Меморіалу загиблим журналістам на скляній стіні висічена і ім’я Гії разом з іменами інших полеглих українських журналістів.

В Україні Гонгадзе став символом свободи і правди.
Переводчик Google для бизнеса –Инструменты переводчикаПереводчик сайтовСлужба “Анализ рынков”

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *