Що означає поняття “проводи”, та як їх справляють на Київщині

Проводи або, як кажуть у народі, Гробки – тиждень після Пасхи, що вважається поминальним за близькими, котрі відійшли у вічність. Ця традиція виникла ще за часів язичництва, коли широкого оберту набрав культ предків. Вважалося, мерці радіють, коли їх згадують добрим словом та приходять до них на могили

У давнину було впроваджено Радуницю – цілий тиждень ушановування пам’яті померлих. У той період панував звичай серед простолюддя приносити на могилу вино, пироги та млинці. Взявши чарку з вином або склянку з пивом, чоловік відливав частину на могилу, а решту допивав сам, жінки в той момент плаксивим голосом причитали добродійства покійника.

Із появою християнства дійство унормувалося та скоротилося до одного дня. Проблема полягала в тому, що церковники засуджували й переслідували тих, котрі трималися старої традиції відмічати Радовницю. Проте викоренити її вони були не в змозі, тому прийняли компромісне рішення: адаптувати захід під християнські поняття. У результаті чого, масштабне старослов’янське свято звелося до одноденного вшанування пам’яті померлих родичів, під час якого веселощі та жарти засуджувалися. Церковні діячі також замінили назву на «Проводи», котра й до сьогоднішнього дня актуальна.

Поминальних днів в році багато, але тільки один несе в своїй суті радісну подію, означає святкування Великодня з усіма атрибутами (крашанками і пасками), які приносить на кладовища. Таким чином наче відбувається єднання церкви небесної і земної, адже у Бога немає мертвих, для нього всі живі.

Отож, у вівторок через тиждень після Пасхи,  настає так звана Радониця (Гробки). Але за багаторічною традицією і в зв’язку з практичною необхідністю поминання відбувається, починаючи з суботи першого тижня, особливо, якщо говорити про такі великі міста, як Київ, де багато кладовищ і на різних кладовищах можуть бути поховані померлі.

Отож із суботи і аж до вівторка включно ми приходимо на проводи на могили своїх покійних і здійснюємо там молитву. Або самі молимося за їх упокій, або по можливості запрошуємо священнослужителів, які в цей час перебувають на кладовищі, і таким чином робимо їх поминання. Також це можливість роздати милостиню, тому що традиційним у зв’язку з поминанням померлих є роздача милостині нужденним — грошима, продуктами, зокрема, ті ж паски і крашанки. Вони або залишаються на могилі, а потім ті, хто потребують, ходять і збирають ці речі, або ж їх подають сидячим біля входу на кладовище, тим, хто просить.

Нині, в залежності від місцевості, великоднє поминання відбувається в різні дні — у суботу, неділю, понеділок чи вівторок. Зазвичай люди починають готуватися за тиждень : упорядковують на кладовищах могили, сіють квіти, саджають дерева.

У призначений для проводів день українці відвідують захоронення своїх близьких і рідних. Люди, ставши поміж могилами, справляють спільну панахиду, моляться за спасіння душ померлих. Дехто просить священика відслужити короткі молебні-панахиди.

Потім починають обід — тризну. Зазвичай приносять паски, улюблені страви померлого, вино та коливо. Також беруть із собою цукерки та печиво, котрі роздають поминальникам.

Під час трапези родичі повинні згадувати хороші справи того, хто відійшов на той світ. Голова родини, зазвичай, промовляє: “Дай нам, Боже, довго на цім світі проживати, в добрім щасті панувати, а померлим — щастя Божого діждати!”.

У Переяславі вже вчора, у неділю, багато людей приходили на кладовища, щоб помянути своїх рідних та знайомих.