“Платимо за комуналку половину заробленого. А в Європі на це йде до 20 відсотків”

23 червня до окружного адміністративного суду міста Києва подала два позови лідер фракції “Батьківщина” Юлія Тимошенко. Вона вимагає скасувати постанову Кабміну від 27 квітня 2016 року № 315 про зрівняння ціни газу для населення та промисловості. А також — постанову Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 9 червня 2016-го № 1102. У ній ідеться про збільшення тарифів на централізоване опалення та гаряче водопостачання.

Уряд перевищив свої повноваження, кажуть юристи “Батьківщини”. Він втручається в господарську діяльність Укргазвидобування й Нафтогазу. Бо держава володіє цими підприємствами. Встановлює ціни при відсутності вільного ринку природного газу та можливості обирати, у кого купувати паливо. Також не враховує доходів людей. А Нацкомісія порушила процедуру. Діяла без економічного обґрунтування, не врахувала наслідків для споживачів. Нові тарифи мали ухвалити б на засіданні НКРЕКП за ініціативи комісії або теплопостачальних організацій. Якщо зростання тарифів ініціюється теплопостачальниками, повинні бути документи, які підтверджують необхідність їх збільшення. Вартість для кожної організації потрібно обговорювати окремо. Але тарифи для 169 теплопостачальників прийняли за три дні після оголошення нової ціни на газ. За такий час їх не можна дослідити як слід й економічно обґрунтувати. Про це йдеться в позовах Юлії Тимошенко.

— Національна комісія перевищила свої повноваження. Вона встановила тарифи на ті види послуг, на які не видає ліцензій. Це — опалення та гаряче водопостачання, — говорить юрист 34-річний Микола Титаренко. — Ціни на тепло зросли, незважаючи на те, що є заборгованість виплат пенсій і зарплат. Це заборонено законодавством. Порушена процедура при голосуванні за нові тарифи на засіданні комісії. Шестеро людей не досліджували документів, висновків компетентних органів. За 15 хвилин прийняли тарифи для 169 підприємств ­теплокомуненерго.

Є ключові речі щодо подібних рішень. Це — компетентність, порядок ухвалення й доцільність збільшення тарифів. Укргазвидобування має нижчу собівартість видобутку палива, ніж те, що повинні платити за новими тарифами. Кошти з держбюджету на субсидії зникають невідомо куди. Їх не направляють на модернізацію газотранспортної системи, утеплення будинків. Природні багатства належать народу, написано у Конституції. Газ власного видобутку призначений для потреб населення, зазначено у законі “Про ціни та ціноутворення”. Ми — за ринкову вартість продукту. Але ринку в Україні немає. Споживач не винний у цьому. Він не має змоги вибирати. Якщо йшлося б про купівлю чорної ікри, ситуація була б іншою. А від газу люди відмовитися не можуть. Вимушені платити шалені гроші.

— Тарифи не є економічною катего­рією давно. Вони стали політикою, — каже експерт із енергетики Валентин Землянський, 40 років. — На них впливає Міжнародний валютний фонд. Правильно буде, якщо вартість газу в Україні дорівнюватиме вартості імпортного палива, кажуть у фонді. Але це лише теоретично. Тарифи не співставні з доходами громадян. Українці платять за комуналку половину заробленого. В Європі на це витрачають 10, а взимку — до 20 відсотків сімейного бюджету.

Вартість підвищувати потрібно. Але вона має збільшуватися разом із доходами населення. Люди не зможуть сплачувати теперішній тариф. У результаті кошти не надійдуть ні на субсидії, ні на розвиток вітчизняного газовидобування.

3 гривні 60 копійок за кубометр — це оптимальний варіант для тих, хто споживає до 2500 “кубів” на рік. А таких у нас 75 відсотків сімей.