Loading...

Не той відтінок зеленого

Одні з найвищих у Європі зелені тарифи не забезпечили буму альтернативної енергетики в Україні, створивши натомість широкі можливості для зловживань

Монополізація або застій

Проблема українського зеленого тарифу ще й у тому, що за надзвичайно високого порівняно з іншими країнами ЄС обсягу він не стимулював динамічного, а головне, конкурентного розвитку сектору. Останній був і залишається монополізованим джерелом отримання надприбутків за рахунок споживачів та інших галузей енергетики вузьким колом найпотужніших гравців, котрі використовують свій вплив як в енергопостачальних компаніях, так і в органах державної влади для безперешкодного розвитку бізнесу.

На час повалення режиму Януковича компанія Activ Solar, підконтрольна Сергієві Клюєву, володіла майже 90% потужностей сонячних електростанцій в Україні. Хоча значна частина їх залишилася в окупованому Криму, а решту (267 МВт, або більш ніж половину всіх потужностей СЕС без окупованих територій) нібито придбала китайська корпорація CNBM, це принципово не змінило самого факту надзвичайної монополізованості українського ринку сонячної електроенергії, яка оплачується за найвищим із зелених тарифів.

Понад те, вимальовується перспектива посилення монопольних позицій на ринку сонячної електроенергії в Україні компаній із Піднебесної. Цього року має стартувати будівництво найпотужнішої СЕС у нашій країні (1 тис. МВт, що зіставно з атомним блоком і майже вдвічі перевищує наявні в нас потужності всіх СЕС разом узятих) у зоні відчуження двома компаніями з Китаю: Golden Concord Holdings та China National Machinery Corporation (СNMC). Очікувані інвестиції справді вражають (до $1 млрд). Однак більшу частину коштів буде витрачено на поставку й монтаж китайського обладнання, а от оплачуватимуть це за зеленим тарифом українські споживачі.

Аналогічна монополізація помітна й у виробництві струму з енергії вітру. Так, ДТЕК ВДЕ — підрозділ компанії ДТЕК Ріната Ахметова — вже сьогодні є найбільшим її продукувальником. Ідеться насамперед про діючу Ботієвську ВЕС (200 МВт, або майже 60% усіх потужностей ВЕС на підконтрольній території), що була повністю введена в експлуатацію наприкінці 2014 року на Запоріжжі. 2016-го вона згенерувала 608,4 млн кВт·год зеленої електроенергії, тобто майже дві третини всього струму з енергії вітру в Україні та понад третину проданого за зеленим тарифом загалом. А це лише перша станція запланованого вітропарку ДТЕК Приазовський, до котрого мають увійти ще й Бердянська (150 МВт) та Приморська (200 МВт) ВЕС.

Водночас дрібніші (незалежні) гравці наштовхуються на перешкоди та обмеження. За інформацією керівництва Держенергоефективності, гранична потужність об’єктів відновлюваної електроенергетики, які можуть працювати в об’єднаній енергосистемі, становить 5,2 ГВт. А на сьогодні видано вже 4,4 ГВт технічних умов на приєднання об’єктів відновлюваної енергетики, з яких тільки 37% були введені в експлуатацію протягом 2013–2015 років. Тобто потенційний «пиріг» заробляння на високих зелених тарифах є лімітованим, а його надприбутковість генерує очевидний інтерес до корупційних схем селекції потрібних структур, які діставатимуть доступ до мережі за винагороду чи завдяки впливу на політичному рівні.

У такій ситуації, попри набагато сприятливіші умови, в Україні зелена енергетика розвивалася куди повільніше, ніж у сусідній Польщі. Там річні обсяги введених в експлуатацію потужностей зіставні з половиною всіх наявних у нас. При цьому, наприклад, на енергії вітру працюють станції на порядок більшої сукупної потужності, ніж в Україні, яка вдвічі більша за площею.

Доки наближені до режиму Януковича групи Клюєва й Ахметова уособлювали собою українську альтернативну енергетику, виробництво струму у відповідних секторах стрімко зростало. На СЕС за 2011–2015 роки воно збільшилось у 13,3 раза, попри втрату кримських станцій, які у 2013-му забезпечували понад половину загальноукраїнського виробництва електроенергії. На ВЕС у 2015-му згенерували в 11,5 раза більше струму проти 2011-го, хоч і втратили частку потужностей у Криму та на Донбасі. Але зміна влади й перші спроби нового уряду обмежити апетити сонячно-вітрових олігархів спричинили в галузі застій. У червні 2014 року уряд Яценюка видав розпорядження «Про вдосконалення системи розрахунків за електричну енергію з альтернативних джерел енергії», яким майже удвічі зменшив коефіцієнт зеленого тарифу для сонячних електростанцій.

Ухвалені в червні 2015-го — листопаді 2016-го зміни до законодавства дещо пожвавили галузь, розширилися можливості для розвитку, активізувалися плани нових компаній. 1 МВт потужностей на ВЕС та СЕС коштує €1–1,5 млн залежно від постачальників обладнання та виконавців робіт. Так, турецька компанія Atlas Global Energy в Сколівському районі Львівської області планує збудувати вітрову електростанцію потужністю 20 МВт (вартість €20 млн), а в перспективі розглядає встановлення вітротурбін мінімум на 50 МВт. Група Windcraft, власниками якої називають громадян Швеції і яка вже володіє в Херсонській області трьома невеликими ВЕС загальною потужністю 30 МВт, планує до кінця 2017-го будівництво Новотроїцької ВЕС (70 МВт), а потім і аналогічної Овер’янівської (теж 70 МВт). Загальний обсяг інвестицій — €220 млн, їх (окрім власних коштів компанії) мають надати Укргазбанк та міжнародні фінансові організації. У Тростянці Сумської області інвестор із Німеччини Global Green Energy побудує електростанцію на сонячних панелях потужністю 50 МВт.

Утім, нові проекти лише дещо розбавляють засилля давніх монополістів, які й надалі привласнюють левову частку зеленого тарифу.

Чия забавка?

Тут слід особливо зупинитися на стимулюванні одним із найвищих у країні зелених тарифів виробництва струму з енергії біомаси. Розвиток цього сектору від 2015 року тягнуть мало не за вуха, що викликає питання стосовно можливої заангажованості в лобіюванні певних проектів впливових політиків із нинішньої владної більшості. Наразі в Україні працює шість ТЕС на біопаливі, які використовують продукти лісопереробки чи сільського господарства. Їхня потужність (окрім Іванківської ТЕС) — у межах кількох мегават.

Струм, вироблений із біомаси, поступається за тарифом (3,41 грн/кВт·год без ПДВ) лише виробленому із сонячної енергії і випереджає вироблений із вітрової (2,8–3,11 грн/кВт·год без ПДВ залежно від застосування вітчизняного обладання). Водночас цей напрям, який передбачає спалювання продуктів та відходів сільського чи лісового господарства для отримання електроенергії, має в Україні вкрай обмежений потенціал з об’єктивних причин. Сумнівна і його цінність із погляду екології. А в разі штучного розширення масштабів він матиме значний дискримінуючий вплив на суміжні сектори економіки, які використовують ту саму сировину, але без преференцій, подібних до високого зеленого тарифу.

Уже нині вимальовується серйозна конкуренція цієї галузі з тими суб’єктами економіки, які успішно використовують потенційну сировину для таких біо-ТЕС і без державних дотацій, працюючи на ту саму мету — обмеження споживання традиційних і дефіцитних енергоресурсів.

Зокрема, йдеться про потужні металургійні підприємства, які замінюють біопаливом із відходів сільського господарства чи деревообробної промисловості дорогий газ або струм. Наприклад, на Полтавському ГЗК на альтернативний вид палива — біопаливо у вигляді лушпиння соняшникового насіння — від 1 серпня 2016 року переведено всі чотири лінії в цеху виробництва котунів. За результатами року економія природного газу може сягнути 60 млн м³. На «АрселорМіттал Кривий Ріг» у IV кварталі 2016 року п’ята й четверта печі в середньому заміщували понад 70% раніше потрібного природного газу біопаливом, а в короткі періоди заміна сягала до 84%. 2,2 т подрібненого лушпиння замінюють 1 тис. м³ природного газу, а їхня вартість утричі менша. Наразі там ставлять завдання досягти 80-відсоткового заміщення. Як паливо розглядають уже не тільки лушпиння, а й деревні тріски, тирсу, інші відходи, за які вступають у конкуренцію з потенційними ТЕС на біопаливі. Іншими конкурентами біо-ТЕС є продукувальники пелет для індивідуальних споживачів. Зайве й казати про виробників різноманітної продукції деревообробної промисловості, котрі використовують як сировину ті самі відходи галузі, що й ТЕС, які працюють на деревному біопаливі.

І всі ці виробники, які конкурують із біопаливними ТЕС, не отримують жодних дотацій від держави й успішно нарощують споживання біопалива для заміщення дорожчих, дефіцитних в Україні ресурсів або ж розглядають їх як ключове джерело сировини. У таких умовах створення штучних преференцій у вигляді завищеного тарифу для тих, хто генерує електроенергію з відходів сільського чи лісового господарства, є неприхованою дискримінацією одних суб’єктів економіки на користь інших, до того ж за рахунок усіх споживачів країни. Це актуалізує необхідність відмови держави від штучного дотування виробництва електрики з біопалива. Якщо така діяльність вигідна, вона має здійснюватися на загальних засадах (що цілком імовірно, адже вартість відходів сільського чи лісового господарства в Україні надзвичайно низька) без забезпечуваних урядом надприбутків.

Альтернативні механізми

Вочевидь, «коні не винні», й проблема зеленої енергетики в Україні на тлі інших країн світу бачиться породженою загальним засиллям олігархів-монополістів. Найприбутковіші сектори економіки закриті від вільної конкуренції на користь обмеженого кола обраних, які утримують тих чи інших політиків або чиновників чи є мажоритарними спонсорами ключових політичних сил. Та чи варто в такому випадку за рахунок усього суспільства штучно створювати високоприбутковий сектор для небагатьох?

Здавалося б, альтернативою засиллю монополістів може бути дальший розвиток малої зеленої енергетики у приватних домогосподарствах населення. Для всіх, хто запустив у дію 2016 року сонячні електроустановки потужністю до 30 кВт, існує досить високий зелений тариф: 19 євроцентів за 1 кВт·год. Позірно після ухвалення у 2015-му змін до законодавства тут спостерігається справжній бум. Кількість зареєстрованих 2015 року «сімейних» СЕС та ВЕС зросла майже у 12 разів, а обсяги виробленого ними струму — вдесятеро (до 0,41 млн кВт·год). За 2016-й кількість домогосподарств, що встановили сонячні панелі, збільшилася ще майже вчетверо (до 1109)..

Можливо, щоб не лишатися осторонь світового процесу розвитку альтернативної енергетики, Україні варто зробити ставку на державну модель розвитку зеленої енергетики й замість перехресного субсидування, скажімо, зобов’язати Енергоатом до створення певної кількості СЕС та ВЕС щороку. При цьому перехресне дотування відбувалося б у межах однієї державної структури, «атом дотував би відновлювану енергетику» всередині однієї компанії. Процес зловживань було б контролювати значно простіше, аніж у приватних структурах Ахметова чи китайських монополістів, які привласнюють левову частку виплат за зелену електроенергію. У такому разі Україна не буде застрахована від традиційно притаманних державним підприємствам проблем та принаймні суспільство не муситиме субсидувати приватних монополістів.

Україна пристає на засади економіки використання вичерпних природних ресурсів, коли для виробництва туалетного паперу ми будемо вирубувати ліси, а підприємства переробної галузі – витіснятимуть енергетичні монополісти.  Нагадаємо, в Україні протягом останніх років рівень наповнення річок залишається на відмітці 20% від необхідного стандарту, тож країна починає страждати від браку води. За словами міністра екології та природних ресурсів України Остапа Семерака , брак води пов’язаний з вирубкою лісів, поведінкою промислових підприємств щодо водоймищ та розчисткою водних артерій.

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *