Медична реформа в дії

Засідання Робочої групи щодо опрацювання пропозицій до законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327 тривали в активному режимі, проте, на жаль, не всі народні депутати – члени Робочої групи брали участь у її роботі. До законопроекту було подано майже 900 поправок. Я особисто є автором найбільшої кількості поправок у Комітеті з питань охорони здоров’я, які за результатами роботи Робочої групи були погоджені. Розраховую, що їх так само підтримає Комітет та за них проголосує зал. Усі мої поправки – це конкретні пропозиції до законопроекту.

Отже, розглянемо внесені поправки та їх конкретні переваги.

1. У цьому законопроекті ми визначили, що перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, за які має платити держава, буде називатися програмою медичних гарантій медичного обслуговування населення. По цій програмі буде платити 100% держава за кожного громадянина в ту лікарню, яка надала допомогу цьому громадянину. Програма буде затверджуватися разом з тарифами щороку в Державному бюджеті України. Це означає, що кожна копійка з видатків на охорону здоров’я, передбачених Державним бюджетом, має йти на оплату медичних послуг і лікарських засобів для наших громадян.

2. Питання «співоплати», в тому числі, моєю поправкою виключено із законопроекту. Я була занепокоєна тим, що якби було б введено співоплату, то, наприклад, умовно, за половину операції заплатила б держава, а решту коштів мав би сплатити пацієнт. А що робити тим, у кого немає грошей для оплати оперативного втручання? Тому для мене, як для народного депутата, саме це питання було дуже важливим. Адже державні гарантії стосуються громадян, тому держава має стовідсотково гарантувати медичну допомогу на ту суму коштів, яка є в державному бюджеті на охорону здоров’я.

3. Не менш важливими були поправки по клінічних протоколах лікування. Я наполягла, щоб положення щодо застосування клінічних протоколів лікування залишилися без змін. Це було потрібно, аби не допустити, щоб лікарі лікували наших громадян згідно з клінічними настановами, які навіть не перекладені на українську мову або щодо яких затверджене лише посилання на джерело опублікування чи розміщення англійською мовою у базі даних або на веб­сторінці.

У всьому світі клінічні настанови не є обов’язковими. Вони можуть бути дуже авторитетними, рекомендуватися для використання міністерствами охорони здоров’я, але ніколи не затверджуються ними. Не є винятком існування декількох настанов з одного питання, розроблених різними авторитетними авторами. Було б дуже дивно, якби, скажімо, англійська настанова, необов’язкова для англійців, раптом стала обов’язковою для українців. До того ж, виходячи з положень законопроекту, вся відповідальність за наслідки такого лікування перекладалася на пацієнта.

4. Урядовим законопроектом передбачалось оплачувати тільки екстрену, первинну та паліативну медичну допомогу, але ми відстояли, щоб за рахунок державних коштів оплачувалися, крім того, вторинна та високоспеціалізована медична допомога, а також медична реабілітація. У тому числі, за рахунок державних коштів має покриватися і вартість пологів.

5. Щоб люди не хвилювалися, що з їхньою лікарнею не буде укладений договір і її не будуть фінансувати, ми передбачили повну заборону Національній службі здоров’я не укладати договори про медичне обслуговування за програмою медичних гарантій з лікувальними закладами, які подали заяву про укладення такого договору та надають медичні послуги, передбачені цією програмою. Таким чином, місцеві лікарні, районні лікарні повинні мати такий договір, і всі громадяни зможуть одержувати медичну допомогу в тих закладах, в яких звикли обслуговуватись.

6. Для тих пацієнтів, які орієнтовані на сервіс і мають кошти платити, законопроектом надається можливість звертатися до приватних медичних закладів, але держава оплатить лише перелік, обсяг медичної допомоги, що є в державній програмі гарантій, і за тарифом, який буде визначений однаковим для всіх лікарень, решту вартості між державним тарифом та вартістю медичних послуг приватного закладу має платити пацієнт самостійно.

7. Дуже важливим є затвердження норми, що органами місцевого самоврядування можуть прийматись і додатково виплачуватись як «програми місцевих стимулів» надбавки до заробітної плати медичним працівникам. Це засіб втримати найкращих медичних працівників, створюючи їм додаткові фінансові стимули за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Окрім роботи з членами Робочої групи в Комітеті, я весь тиждень працювала з представниками Міністерства охорони здоров’я. Ця робота була досить конструктивною, тому зі своєї сторони я зробила все можливе, аби цей законопроект був максимально якісним. Тепер у Комітеті багато чого буде залежати від депутатів, які не брали участі в засіданнях Робочої групи. Чи підтримають вони всі ті напрацювання, які були зроблені членами Робочої групи?

На жаль, законопроект не був винесений на голосування в останній пленарний день. Депутати пішли на канікули, так і не проголосувавши за реформу галузі. Тому чекаємо перших днів вересня. Дуже сподіваюся, що старт реформі дадуть вже в перший тиждень роботи Верховної Ради.

Ірина Сисоєнко,
народний депутат України,
заступник голови комітету Верховної Ради України

з питань охорони здоров’я