Історична помилка Порошенка

Намагаючись придушити антикорупційні настрої, Петро Порошенко припускається історичної помилки. Українці, які вже вигнали одного президента-крадія, тепер посилять тиск з вимогою чесної влади

Президент Порошенко звик робити брудну роботу чужими руками. Найджела Брауна, заангажованого Банковою на роль аудитора НАБУ, він проштовхував за квотою парламенту. Щоб загнати в стійло громадські організації, ручна більшість проголосувала в Раді за закон про декларації антикорупціонерів. Те, що відбувається останнім часом, доповнює картину всього року. В ній СБУ, Генпрокуратура і НАЗК перетворилися на “трійку” політичної вендети, а продажні суди виписують індульгенції різним одіозним діячам на кшталт Юрія Іванющенка. В країні йде повзучий реванш корупціонерів, і тільки одна людина робить вигляд, що це її не стосується, — Петро Порошенко.

Спроба президента залишитися в режимі “я весь у білому” виглядає безглуздо. Саме на ньому лежить відповідальність за боротьбу з корупцією в очах населення. Але замість того, щоб очолити цей хрестовий похід, Банкова шукає способи зламати хребет єдиному антикорупційному органу. Порошенко, перебуваючи в ролі “випадкового президента”, який у потрібний час опинився в потрібному місці, досі так і не вирішив конфлікт інтересів: він бізнесмен чи державний діяч?

Снаряди розслідувань, які проводить антикорупційне бюро, вибухають все ближче до Банкової. Не встигли в Адміністрації президента відійти від арешту Насірова, як очікується новий накат — у Спеціалізованій прокуратурі лежить на узгодженні підозра Миколі Мартиненку, цінного товариша і для Порошенка, і для Яценюка, товариша, який одержував відкати на свій швейцарський рахунок за контрактами Енергоатому.

Завзяття, докладене Банковою для обрання Найджела Брауна на роль ката в мантії для НАБУ, виглядає непристойно. Як результат — три провальних голосування протягом місяця. Нездатність проводити рішення знижує легітимність президента. Ні авторитет влади, ні тиск силовиків, ні безмежний корупційний общак не змогли зібрати 226 голосів. А це говорить про нездатність президента доводити до кінця ініціативи, які асоціюються з ним.

Точно так само він не зміг захистити Насірова — ні у Феофанії, ні в Солом’янському суді. Бажання глави держави контролювати всі процеси має зворотний бік — відбувається його стрімка десакралізація. Порошенка не бояться не тільки цивільні активісти, але й багато політиків. Нездатний домогтися кадрових рішень або захистити своїх подільників президент стає “кульгавою качкою”, що неминуче призведе до ігнорування його порядку денного. Це нагадує адміністрацію Ющенка часів занепаду, коли він був не в змозі домогтися призначення міністра закордонних справ або генпрокурора, жертвуючи багато чим і залишаючись біля розбитого корита.

Один з проявів падіння авторитету президента — малопомітний зовні, але такий, що бурхливо розвивається всередині, конфлікт Порошенка з прем’єр-міністром Гройсманом. Колишній вінницький мер відмовився очолити партію БПП і “забув” попередити Порошенка про підвищення мінімальної зарплати до 3.200 грн. Президенту по гарячих слідах заяви Гройсмана довелося записувати телезвернення, щоб не дати тому самостійно насолоджуватися променями слави. Гройсман не дозволив Банковій призначити замість Насірова його першого заступника Сергія Білана і провів на в.о. голови ДФС свого земляка Мирослава Продана. Доходить до смішного: коли в АП дізнаються про плани прем’єра провести круглий стіл з бізнесменами, там за день призначають зустріч в аналогічному форматі під керівництвом Порошенка. Причому, на відміну від Яценюка, який слугував для Порошенка громовідводом усього негативу, Гройсман сприймається частиною політичної сили президента. І за промахи уряду відповідає той же Порошенко.

Наступ на антикорупціонерів проходили різні країни світу. В Італії були такі ж спроби уряду Джуліано Амато замінити кримінальну відповідальність за корупцію на адміністративну. У 1993 році це викликало хвилю протестів і вето президента Італії. Цього року аналогічний фокус намагалися виконати в Румунії — і 250 тис. людей вийшли на вулиці.

Все більше країн потрапляють у світові новини як зразок того, що антикорупційні викриття змінюють політичний ландшафт, Бразилія, Індонезія, Туніс, Руанда. Соціальні мережі зробили цей світ прозорим, а обмін інформацією — стрімким. Це і є головна броня антикорупціонерів. Їхній голос чути навіть у напівзакритих країнах, що доводить приклад Олексія Навального. Тому Петро Порошенко, намагаючись приборкати антикорупційні настрої, припускається історичної помилки. Наше суспільство, яке вже вигнало одного президента-крадія, лише посилить тиск з вимогою чесної влади. А значить, неминуче переможе.