Loading...

Екс-СБУшник Ігор Устименко, що засвітився в справі Шеремета, фігурував і в справі Гонгадзе, – журналіст

Колишній співробітник СБУ Ігор Устименко – не є випадкова фігура в справі вбивства журналіста Павла Шеремета. До такого висновку прийшов журналіст і політолог Олексій Подольський на своїй сторінці в Facebook. Олексій Подольський

ВИ ВІРИТЕ У «ЧАРІВНІ» СПІВПАДІННЯ?

Особливо коли мова йде про злочини українських президентів?
Почну з головного.
Прізвище працівника СБУ – Устименка – документально з’явилося у справі Гонгадзе ще 16 років тому: у 2001 році.
З’явилося у протоколах допитів у ГПУ від 26 січня 2001 року свідків Олексія Подольського і Ганни Подольської (моя дружина).

А тепер по-порядку.
Тепер доказово, документально і неспростовно доведено, що моєму викраденню і катуванню передувала ретельна підготовка. Як з’ясувалося для скоєння подібних злочинів (де не лише я, Олександр Єльяшкевич, а і вбитий Гонгадзе були лише черговими і далеко не останніми епізодами), в надрах команди Кучми існувала напівлегальна структура. Туди ще у першу каденцію Кучми були кооптовані «перевірені» кадри виконавців: з міліції, СБУ і прокуратури. А координував цих людей і організовував зачистку опозиції той самий генерал Фере, що за СРСР виконував функції таємного провокатора і ката дисидентів і українських патріотів ще при Щербицькому. Той самий Фере, що згодом у відставці мав свій офіс за 15 метрів від офіційної приймальної українського президента Л. Кучми. Той самий Фере, якому завдячують своєю блискавичною кар’єрою – «з грязі у князі» – не лише Міністр Кравченко і генерал Пукач, а й цілий натовп керівників і виконавців силової команди Януковича, яких не важко помітити і тепер – у оточені Порошенка.

21 січня 2001 року я був вперше викликаний у ГПУ. Мене викликали як свідка. Викликали вимушено – у наслідок міжнародного резонансу, що мала ця справа. Напередодні зразу кілька іноземних ЗМІ взяли у мене інтерв’ю. (Українські журналісти зрозуміло взагалі не цікавилися моїм епізодом аж до 2005 року, і як це не дивно фактично ігнорувала інформацію про мене навіть Українська правда Олени Притули і Сергія Лещенко). У цих інтерв’ю я повідомив не лише про обставини самого викрадення і катування, а й про ті деталі, що безпосередньо передували цьому злочину. Деталі, що підтверджували причетність силових структур.
Зокрема йшлося про епізод з офіцером СБУ Устименко (про інші обставини я вже писав, але буде і далі).

25 травня 2000 року – за два тижні до мого викрадення – до музею «Спадщини» (філіал музею Києва) прийшов молодий хлопчина, що показав директору музею В. Тихенку посвідчення з прізвищем Устименко. Він почав розпитувати наляканого діяча культури, але дуже специфічно – лише про мою дружину – наукового співробітника цього музею. Цікавила його виключно політична і громадська позиція і діяльність моєї дівчини, її зв’язки з «Українською перспективою» і об’єднанням «МИ», причетність до розповсюдження публікацій цих організацій. Докладно поцікавився він і про мене. Тоді попросив Володимира показати йому Ганну Подольську. Директор слухняно викликав її у кабінет. Офіцер довго з багатозначної міною таємничості, але мовчки розглядував здивовану такою мізансценою Подольську. Коли ж Устименко пішов, зверхньо кивнувши лише директору, що схвильовано йорзав на краю стільця, Ганночка спитала: «Володя, що це було?». І тут з Тихенком сталась істерика: «Нас всіх посадять! Із-за тебе! За твого Олексія!». Справедливість вимагає загадати, що під столом і у шафах моєї дружини дійсно не переводилися пачки листівок і газет, які вона регулярно передавала десяткам активістів для розповсюдження Печерськом: метро Арсенальна, Кабмін, АП, Верховна Рада, ГПУ тощо. Інтенсивність цієї істеричної паніки після «профілактики» СБУ ви зможете уявити, лише якщо візьмете до уваги особистість Володимира Олександровича, який студентом у 70-ті за перспективу партійного квитка КПРС лоялив добровільними комсомольськими оперативними загонами. Ходив штатним понятим на обшуки і арешти славетних українських шестидесятників.

Цікаво, що слідчий у полковничих погонах такий собі В. М. Рикун, що тоді мав посаду цілого заступника слідчого управління ГПУ, категорично відмовився записувати цей епізод у протокол мого допиту. Мовляв це не стосується справи. Сперечались протягом години. Я відмовився без цього Устименка підписувати протокол. Із зубним скрипом від додав одне речення з цим прізвищем. І відразу викликав на допит мою дружину.
Та підтвердила цей епізод. Але слідчий замість того, аби оформлювати протоколом її покази, ледь не з порогу почав їй погрожувати кримінальною відповідальністю. Ці грізні крики слідчого, його хамська брутальність і сльози моєї розгубленої дівчини лунали так голосно, що були чутні у кінці коридору, де чекав на дружину. Я був змушений навіть увірватися у кабінет, аби припинити цю психологічну екзекуцію і захистити кохану.

Але і це не все.
Цей самий Рикун, якого сучасні ЗМІ характеризують як давнього протеже Віктора Шокіна і Олексія Баганця – такого собі прокурорського бійця для «вирішення питань», звісно ж Устименка не знайшов.
Як це йому вдалося?
По-перше, він зі стелі вигадав Устименку ініціали, яких не було ані у моїх показах, ані у показах дружини.
По-друге, він направив запроси не в СБУ, а у МВС. Та ще й не в управління кадрами міністерства, а у Печерський райвідділ міліції.
Зрозуміла відповідь Печерського околотку, що такого Устименка з такими фальшованими ініціалами там не має, і ніколи не було. Єдине, що викликає навіть не гнів, а сміх: міліція відповіла офіційним документом на кілька днів раніше, ніж був написаний і відправлений запит.

Ви думаєте, що ця історія є чимось ексординарним? Навпаки – це незначна дрібничка. Таких епізодів фальшування слідства, відвертих підлогів і фабрикацій у справі навіть не сотні – тисячі. Саме із-за цих «білих ниток» її ховали від суспільства за грифами «таємно» і розглядали у закритих засіданнях суду. Мова йде про те, що злочином було не лише вбивство Гонгадзе, а є само слідство по цьому вбивству, злочином був і судовий процес у Печерному суді, і апеляційний розгляд колегії Гадія, і сучасний саботаж Луценка. А об’єднують всі злочини їхні замовники, насамперед – сам Кучма, але ж і українські президенти, що по-черзі: Ющенко, Янукович, Порошенко – замовляють прокурорам і суддям фальшиву музику, замовляють і власноруч диригують, аби врятувати свого Хрещеного батька української корупції від справедливої кари за відрізану голову Георгія.

Я не знаю чи у справі Шеремета випадково з’явився саме той офіцер СБУ Устименко, що лазив по музеях з гебешною профілактикою, що готувала замовне насильство Кучми у 2000 році. Можливо це інша людина. Але моя дружина з великою вірогідністю впізнала на відео цього легеня, її сумніви пов’язані лише з тими 17 роками, що минули і змінили зовнішність, а також якістю відео, яке вона переглядала з монітору.
Я, Боже упаси, не висуваю жодних версій вбивства Шеремета, я про це нічого не знаю глибше того, що знають всі українці.
Але я би застеріг всіх від гіпнозу тих свідомих маніпуляцій, коли злочини українських можновладців гамузом і без доказів списують лише на руських дияволів.

Повірте, вітчизняні владні бандити відрізняються від Путіна зовсім не українським патріотизмом, який і для них є лише маскарад. Мова йде лише про кваліфікацію і професіоналізм.
Повірте, факт того, що Путін – серійний вбивця, зовсім не означає, що вбивцею не можуть бути українські президенти, як того намагаються нас переконати медіа-шлюхи з їхнього оточення.

«Справа Шеремета»: контекст і підтекст

 Про враження від представленого в Києві фільму «Вбивство Павла»

Більшість журналістів і активістів зустріли з інтересом фільм «Вбивство Павла», в якому представники проекту «Слідство.Інфо» разом із колегами з міжнародної мережі OCCRP розповідають про власне розслідування вбивства Шеремета. Авторами фільму є Анна Бабінець, Олена Логінова, Дмитро Гнап, Влад Лавров. Режисер — Метт Сарнецкі. Українські журналісти також звернулись за допомогою до міжнародної групи розслідувачів Bellingcat. Численні пости, коментарі і заклики до влади порушили дискусію на новому рівні.

Проте, дуже важливо говорити не про арифметичні старання — журналісти, треба віддати належне, дійсно провели велику дослідницьку роботу, а про те, чи наблизилися ми до істини. Так, прозвучало чимало нової інформації, але питань стало навіть більше, ніж спроб дати відповіді на них. Головні з них — який, все-таки, мотив вбивства Павла Шеремета? Кому і навіщо це було потрібно? Як відомо, слідство розглядає декілька версій, серед яких і професійна діяльність, і російський слід, з метою дестабілізації ситуації в Україні.

КОНТЕКСТ

Під час презентації і обговоренні фільму з присутніми журналістами, яких в столичному MediaHub зібралося повний зал, було озвучено дуже багато деталей.  За словами авторів фільму, вони поставили перед собою мету — з’ясувати, що відбувалося напередодні вбивства і як реалізовувався злочин. Для цього вони обійшли багато закладів і просили їх власників надати відео з камер спостереження навколо місця, де закладалася вибухівка під автомобіль Шеремета. Хтось віддавав, хтось — ні. Відповідно, на сьогоднішній день, журналісти поки не мають відповіді — який мотив і хто є замовником вбивства, адже, за їх словами, намагаються максимально дослідити докази і порівняти їх із версією слідства. В результаті вони доходять висновку, що деякі деталі правоохоронці упустили.

«Можливо причина у некомпетентності, можливо — йдеться про щось набагато гірше», — говорять автори фільму. Вони стверджують, що слідство упустило чимало деталей, допускаючи що до вбивства може бути причетний колишній співробітник СБУ. «Повідомляємо, що Устименко Ігор Андрійович (саме про нього згадують журналісти — Авт.) був звільнений з СБ України 29 квітня 2014 року, — написала у відповідь у себе в ФБ речниця СБУ Олена Гітлянська. — Якби журналісти звернулись до нас із запитом про пана Устименка не після виходу програми в ефір, а до неї, можливо, не було б про що розповідати… Нагадуємо, що кримінальне провадження за фактом вбивства Павла Шеремета розслідується Національною поліцією, до слідчих якої ми і рекомендуємо звертатися за коментарями по суті справи».

Після вбивства 20 лютого 2017 р., напевно вже за традицією, представники влади (і Президент Петро Порошенко, і глава Національної поліції на той час Хатія Деканоїдзе) одразу заявили, що розкриття злочину є «справою честі» для них. Проте відповідей після десяти місяців розслідування у слідства досі немає. Не було офіційних осіб, які брали зобов’язання розслідувати вбивство Шеремета, і на презентації фільму. Хоча їх запрошували. За словами журналістів, які провели розслідування, їх запити до Президента, голови МВС, очільника СБУ, Генпрокурора щодо «справи Шеремета» залишилися без відповіді.

ПІДТЕКСТ

Автори фільму розповіли не тільки про журналіста «Української правди» Павла Шеремета, а декілька разів згадали і про вбивство засновника цього видання Георгія Гонгадзе. Це прозвучало як інформація — без відповідних висновків чи паралелей. Саме на це я і звернув увагу під час обговорення фільму. Адже вбивство Шеремета відбулося на фоні відсутності остаточної юридичної крапки в частині замовників у «справі Гонгадзе-Подольського». В цьому році виповнюється 17 років як ті, хто зафіксовані на «плівках Мельниченка» і де вони обговорюють злочини проти Олексія Подольського та Георгія Гонгадзе, знаходяться на волі, вони досі не постали перед судом навіть як свідки. Тобто десятиліттями створюється атмосфера непокараності.

Дещо дивно слухати журналістів, які намагаються глибоко копати у «справі Шеремета», не звертаючи уваги на зміст «справи Гонгадзе-Подольського». Наприклад, у фільмі «Вбивство Павла» не виключається те, що за Павлом Шереметом і його цивільною дружиною Оленою Притулою вела спостереження Служба безпеки України. Проводячи паралель із «справою Гонгадзе-Подольського», варто зауважити, що перед тим як «орли Кравченка» скоїли злочини проти Подольського і Гонгадзе, за ними велося зовнішнє спостереження, причому як з боку МВС, так і СБУ. Звичайно, це не означає, що Служба безпеки причетна до вбивства Павла Шеремета, та навіть якщо спостереження і відбувалося, то питання — чому? Ще одна паралель. Як Гонгадзе, так і Шеремет працювали в «Український правді» і вбиті вони були після того, як вийшли з помешкання Олени Притули. Чи є тут зв’язок — також відкрите питання?

Звернув я увагу присутніх і на ще одну важливу проблему — це відсутність консолідації представників ЗМІ. Анна Бабінець після презентації фільму закликала всіх журналістів до того, щоб кожен з них тримав на контролі «справу Шеремета» і не забував про неї, постійно писав і вимагав від влади завершити розслідування. Власне, про це «День» пише вже багато років. Адже замовчування і продажність журналістів по відношенню до «справи Гонгадзе-Подольського», призвела до абсолютної безкарності і спонукання до нових вбивств, зокрема Павла Шеремета.

До речі, останній після порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми в березні 2011-го писав в колонці для «Української правди»: «Кримінальне переслідування колишнього президента Кучми у зв’язку з убивством журналіста Гонгадзе, вірніше результат цієї справи, покаже не тільки, чи існує в світі справедливість і чи карається зло. Ця історія продемонструє, чи існує така країна — Україна». В тому ж році на річницю вбивства Гонгадзе Шеремет також писав (pravda.com.ua): «Історія Георгія Гонгадзе для мене очевидна. І звинувачую я саме Леоніда Кучму … Напевно, Леонід Кучма не давав прямої наказу вбити Гонгадзе. Швидше за все, він просив просто заткнути «зарвавшихся журналюг», а виконавці перестаралися. Тому з журналіста Подольського зробили величезний синяк, а Георгія вбили. Ексцес виконавця? Може бути і так, але це не знімає провини з українського президента. …Поки справа Георгія Гонгадзе не завершена, а винуватці не відповіли за його смерть, заспокоюватися не варто. Тому що завжди знайдуться нові господарі життя, нові лідери нації, які захочуть розважитися за рахунок народу, поексперементувати за рахунок держави».

Правильні слова. Проте, сумно, що вони не заважали Шеремету відвідувати разом із Притулою заходи, зокрема YES, родини Кучми-Пінчука і мило спілкуватися з екс-президентом. Аналогічна ситуація з колишніми журналістами УП Сергієм Лещенком і Мустафою Найємом. Відвідуючи суди у «справі Гонгадзе-Подольського» я жодного разу не бачив їх на засіданнях, проте на заходах згаданої сім’ї вони постійні гості — спочатку в якості журналістів, а потім і в статусі народних депутатів. Це все свідчить як про стан країни, так і про стан журналістики. Автори фільму справедливо докоряють високопосадовцям, що говорячи про «справу честі», вони не дотримуються свого слова. Але в даному випадку, коли йдеться про журналістику, ця сентенція прямопропорційна. Відповідно перш ніж говорити про «справу Шеремета», потрібно розібратися в тому, в яку Україну він приїхав і в яку «Українську правду» він потрапив? А що стосується самого Шеремета, то є привабливий образ, але чи все ми знаємо про нього?

«Цілком ймовірно, помста була причиною вбивства Павла Шеремета, який з 1996 року працював на російському державному телеканалі «ОРТ» і вже через рік потрапив до в’язниці за репортаж про білорусько-литовський кордон, який він дійсно порушив, а замовником репортажу був безпосередньо Борис Березовський, — пише у блозі для «ru.tsn.ua» професор Державного університету Ілії (Грузія) Олег Панфілов. — Шеремет після звільнення виїхав до Москви і отримав громадянство РФ. У 2009 році видав книгу, написану за словами зацікавлених інформаторів — «Саакашвілі/Грузія. Загиблі мрії», бував в Абхазії з 2002 року і консультував створення сепаратистського каналу «Абаза ТВ» в 2006 році. Фільм, який Шеремет зняв в Абхазії влітку 2002 року за завданням російського «Першого каналу», був приємний сепаратистам, але викликав невдоволення в Тбілісі, тоді ще в уряду Шеварднадзе. Дивна позиція — публічно говорити про демократію і права людини в Білорусі та підтримувати сепаратизм в Абхазії і закривати очі на кілька сот тисяч біженців. І раптом — переїзд до Києва…».

Тобто мало говорити про подробиці вбивства, потрібні відповіді на зазначені питання.

На завершення презентації і обговорення фільму Дмитро Гнап зауважив, що говорити про необхідність консолідації журналістів немає сенсу, бо це і так зрозуміло — «це абетка». Але правда саме в тому, що більшість журналістського середовища не знає навіть цієї абетки.

 

 

 

 

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *